чи руки Трохимови і коліном його надавивши, а другою рукою достаючи ізза халяви ніж свій; так як ні поспішає, не справится однією рукою. А Трохим знай проситься; здихнув і каже:
„Господи милостивий!… Не несе Бог нікого, щоб хто свідком був моєї безвинної смерти!”
Тут і підкотилось перекотиполе од вітру і до самого його. Він глянув жалібно, тай каже:
„Нехай це перекотиполе буде свідком, що ти мене безвинно погубляєш!”
„Негай свідчить скілько хоче! Знав же, на кого й послатись!” казав, регочучись, Денис і, знімаючи зубами піхву з ножа, з того ножа, яким усю дорогу краяв Трохимів хліб і пропитовався.
„Господи милостивий! прийми мою душу!… Жіночко… діточки… тату…”
Денис змахнув рукою… хотів щось, рогочучись, сказати… так ангел Божий, щоб не дать йому у цей час насміватись, хлинув йому у рот братовою кровю, і, принявши душу безвинного праведника, поніс її прямо на небеса.
Прибігли двоє пастухів од череди і обявили голові, що в такому і такому місці лежить зарізаний чоловік; а хто? вони з ляку й не роздивились. Голова зараз самих надійних людей послав, щоб коло того зарізаного караулили і щоб ні самі до його не підходили, і нікого не допускали,
11