лиманом, з давніх часів належав запорожцям, як і всі останні площі Великого Лугу. Північна частина сього кутка майже зрештою знівичина: ліси вирубані, тепер зводять шелюги та очерета, і недовго сподіватись того часу, коли плавні по річках Мельничисі та Лебедишці обернуться на такі ж піскуваті кучугури, які розляглися на місці Камьяного Затону.
Середня частина сієі площі до річок Сириці й Чайки збереглася трохи краще. Вона вкрита ще лісом і великим числом озер та затоків од річки Кіньськоі. Тут є кільки озер з назвою Закутних, озеро Піскувате, Глибоке, Хрящувате, Лозовате, Кваша, Бідне й чимало инших, Продратись тут упоперек плавні поміж тими озерами ніяк неможливо — вся площа поміж ними заросла очеретами та лозою.
У цей озерний куток з Дніпра увійшла річка Лебедиха і, одрізавши острів верстви у три завдовжки та дві завширшки, знову впала в Дніпр, Цей острів, зазначений на трьохверстній карті урочищем Степаково, за часів Запорожжя звався од річки Лебедихою. З історіі він відомий тим, що коли року 1679 велике турецьке й татарське військо, погрожуючи Січі, наблизилось аж до річки Базавлук, то славний кошовий запорожський Сірко, виступивши з запорожським товариством назустріч ворогам і не маючи певної надіі здолати турків, перевіз на сей острів з Чортомлика січову канцелярію з усіма січовими скарбами й церквою. Але коли турки, побачивши на сім боці Базавлуку храбре запорожське військо, не насміли
