знайомим орендатором пана Миклашевського, Коробцевим, що живе у селі Біленькому. На моє запитання про городища, він мені розповів: «я часто ходю на полювання побіля річок Лопушки та Змійки. Місцевість там дуже дика. Знаю обоє давні городища — на них збігаються зайці та лисиці під час повіді. Велике Городище од р. Лопушки пів-верстви на схід, а «Мале» між Змійкою та Лопушкою за пьять верств од першого». Таким чином обидва стародавні городища ще істнують і іх можливо бачити й у наші часи.
На площі Великого Лугу, що між Дніпром, Кривим озером, Лопушкою та річкою Кушугумом, що вийшла нижче Лебедових озер з Кушугума, доживало вік чимало запорожців. Дід Джигирь у розмові з Я. П. Новицьким так характеризував іх:
«Як почали ділити землю панам та під слободи, то перше порізали степи на правому боці Дніпра, а потім і на лівому. На правому боці, під Лисою горою, жили запорожці — Джерелівський, Кавунник і Посунько. Добре було ім там жити, а як почули, що степ став панський, — взяли й перебрались у Великий Луг. Тут вони й віку дожили. Де-які запорожці жили більше ста год на світі і були між ними великі характерники. Джерелівський сам кував рушниці і вмів заговорювати іх. Великий стрілець він був і не боявся ні тучи ні грому: йому дикий жеребець вухо одкусив, і як би не зліз на дерево, то й носа не було б! Капканами ловив всякого звіря; а то раз як налізло десятків півтора вовків в капкани, — взяли й затягли їх в Дніпро».
