(1845) Велике Городище було довге й широке, а тепер його й четвертоі частини немає — знесло водою. Що-году, як прибуває весною вода, воно стоіть, мов острів. Тут люди знаходили черепки з посуду, маленькі горщики, а год двадцять назад чоловік викопав невеличку мідну вазу. Викопав та й продав шинкареві. Находили тут і гроші срібні, тоненькі та довгі. За старих годів найшов і я раз шагів зо три мідних, а між ними один з хрестом посередині[1])».
«В тридцятих роках (1830) коло «Великого Городища» і в плавнях Матлаша жило багато панських утікачів. Тоді люде тікали од лютих панів, а найбільше од лютих прикащиків, котрі знущались над ними. Тікали по одному, тікали й сімействами. Тут буди лози, очерета й терни несходимі, а в тіх пущах були їхні куріні й землянки Утікачі і всяка бурлачня жили тут літо й зіму. Як випаде, було, холодна зіма, то баби з дітьми, було, і просяться до людей у слободу (Біленьку), а мужики так і пропадали на дворі. Розведуть було огонь, та й гріються день і ніч. Тут утікачі жили, тут діти родились і женились. В слободу не показувались — боялись. Був у них і свій піп з утікачів. Було як жене инчий сина або дає заміж дочку, то й кличуть того попа. Він обведе молодих кругом дуба тричи, проспіва «отче-наш» — от і все вінчання»!..
От як жила воля у Великому Лузі пів-віку після зруйнування Січі!
Оглядаючи Великий Луг року 1916, я не зміг побувати на лугових городищах, але бачився з одним давнім
- ↑ Гроші часів польського короля Жигмонта III.
