Янчокрак, через Кіньську був татарський міст, одбитий козаками».
Це оповідання ясно доводе нам, як Великий Луг — ця укрита лісом од степу низина — мала з ним зьязок, а через степ і з Січчю. Тим зьязком було світове гасло. З нього ж бачимо, що Великий Луг, котрий річкою Кіньською межувався з татарськими землями, запорожці не лишали без оборони, а держали у ньому «цілі бурси», себ то, виділи свого війська (залоги).
Що до битого шляху упродовж всього Великого Лугу, то, певно, по ньому іздили тільки під зімню пору, коли річки вкривалися кригою. Літом же навряд чи те було можливо, та й потреби у такому шляхові не могло бути, бо з півночі й з півдня Великого Лугу текли глибокі річки Дніпр та Кіньська, возити по котрим вагу було далеко зручніше, ніж на возах по пущах плавень. Але про цей шлях посвідчують два оповідача, допитані д. Новицьким, та й мені самому доводилося про нього чути, Дід Стогній дуже докладно казав: «од тих (баштових) дубів шлях, кажуть, ішов плавнею скрізь до Кучугур і далі — де тільки жило запорожське військо, аж до Микитиного перевозу». Він пояснює навіть, коли счез той шлях: «як зруйнували Запорожжя — дуби ще довго стояли, а шлях заріє травою й лісом.
Нижче Кривого озера, по-над Дніпром, проти Лисоі Гори, аж до річки Лопушки, що нижче села Біленького, на 12 верств протягся добрий ліс, псрізаний упоперек річками Здурмівка, Музурман та Клокушка. Всі ці річки дуже дрібні і під суху осінь по ним проіздити не скрізь можна.
