кий палець, і всього обсягає не менше, як півтори квадратових верств.
Вище першого Кривого озера, між Дніпром та річкою Бистрик, проти маєтку пана Миклашевського лежить урочище Печище, помилково зазначене на трьохверстній карті генерального штабу «Кичищем». Од Дніпра воно захищене добрим лісом, з боку ж Бистрика одкрите. Це досить висока гряда, на котрій є ознаки хат і перебування людей. Можливо, що тут були запорожські рибальські заводи. Старі рибалки говорять, що «тут було запорожське кишло», себ то, постійне зборище, але не січ, бо руіни всіх січей нащадки запорожців звуть городищами.
Недалеко од Лебедових озер, як чув д. Я. П. Новицький од дідів Стогнія у Краснокутівці та Чорновола у Кушугумівці, на двох височенних, гиллястих дубах запорожці робили башти, а на тих баштах, як треба було скликати козаків, запалювали вогонь[1]).
«Баштові дуби», казав дід Чорновол, «були біля озера Лебедового, а потім далі верстов на шість--на Великій гряді, що від межи пана Попова, біля Кучугур. На цих дубах, кажуть, запорожці становили якісь високі башти, а на них викидали вогонь, щоб скликать козаків ночноі доби. Біля дубів, кажуть, жила ціла бурса козаків. Оце як прийде звістка яка від кошового або повертаються козаки з розьізду, то й скликають товариство, щоб розказать, що бачили й чули. Побіля дубів, кажуть, лежав битий шлях через увесь Великий Луг. Там, де слобода
- ↑ Очевидячки, се були запорожські „хвигури“.
