Як почув він, що земля панська, покинув свою хату та пасіку і подався за Дунай під турка».
Через дві верстви од Виноградноі лежить село Балабине (Петровське), на місці котрого, як доводе д. Яворницький[1]), у запорожців була капличка, в котрій ніби одправляв службу чернець з Самарського манастиря.
Ще на три верстви нижче, — там, де з степу впала у Великий Луг балка Дубова, лежить село Кушугумівка, або Велика Катеринівка. -
Ввесь цей куток Великого Лугу належить графу Канкрину[2]).
Біля Балабиноі залізниця перерізує куток Великого Лугу. Місцевість тут дуже чарівна, а найбільше у велику воду, коли Луг залитий. Для всякоі водяноі птиці тут велике привілля, і з вікна вагону здається, що поізд біжить серед моря, оздобленого рослинами.
Нижче Кушугумівки надбережні гори стають вище красивіше. Од балки Сухоі та до Дубовоі протяглася сажнів у сорок заввишки гора, котру старі люде звуть «Шпиль Горою». Про цю гору д. Я. П. Новицький чув
- ↑ Запорожье. Ч. II, стор. 269.
- ↑ Кушугумівка визначилася тим, що коли вмерла власниця іі, графиня Літто (Скавронська), а по тім і граф (у 1830 роках), і обьявився якийсь новий спадкоємець, то Кушугумівці почал бунтуватись, вимагали собі волі і навіть посилали депутатів до наказного отамана Азівського козачого війська (бувшого Задунайського Запорожського), щоб прийняв іх у військо. Та Гладкий не мав влади іх прийняти, і Кушугумівців дуже було за все те покарано.
