При тих будованнях було знищено багато найкращих дубів, як по Московках, так і у Великому Лузі. З приводу вирубання лісу Кіш Війська Запорожського посилав скарги російським генералам і навіть цариці Катерині II, та тільки ті скарги лишилися без наслідків, і ліс і надалі рубали не тільки на будову, а й на дрова.
Мая 21, року 1771, коли велика Олександрівська кріпость ще не була закінчена, привідця російськоі арміі повів військо своє з Олександрівську по-над Великим Лугом на устя річки Кіньськоі. Закінчена була Олександрівська кріпость в 1775 році, саме коли прийшов кінець і Січі Запорожській, а року 1797 вона, як уже непотрібна, була скасована, москалі ж, що пробували у кріпости, були оселені біля городу Солдацькою слободою, що істнує й досі.
Самий город Олександрівськ дуже довго скидався на село, і тільки після збудування поз нього залізниць почав зростати. Тепер він став значним містом з гарними просвітними будинками. Од нього Великим Лугом ходять пероходи через Никипіль до Херсону.
З запорожських памьяток у Олександрівську можна зазначити тільки домовину останнього кошового отамана Задунайськоі запорожськоі Січі Осипа Михайловича Гладкого, що року 1825 проміняв бунчук кошового отамана на чин генерал-майора російського війська. Домовину його можна й зараз бачити на старому кладовищі недалеко церкви. Над могилою надгробок, постановлений онуками[1]).
- ↑ Див. А. Кащенко: „Згадки про Сагайдачне та його околиці“.
