Над селом Біленьким на високій горі є сила могил. Найбільша з них, що зветься Товстою, була року 1860 розкопана д. Забіліним, при чому було знайдено шматки од давньоі колесниці та кіньську зброю. Глибоко у середині могили знайдено три домовини, а у одній з тих домовин, під дошками й соломою, були чотирі кіньських кістняка з вуздечками срібного набору. Дві инші домовини були вже невідомо коли пограбовані, і тільки у тій печері, що іі прокопали і нею лізли злодіі, було знайдено погублену золоту бляшку та шматок меча[1]).
У селі Біленькому я року 1916 застав перевіз на поронах, котрого раніше не було. Нижче Біленького під лівим берегом Дніпра є великий вкритий добрим лісом острів, Тарабаш, відбитий од берегу широкою протокою Грузькою. Ще нижче лежать аж три низьких острови. Проти третього з них з правоі руки у Дніпр впала балка Червона, що межує землі Миклашевського од земель Струкова. Вона крутобока, красива і вкрита дубами та грушами. Зараз нижче устя балки Червоноі висока гора над берегом репається, осідає лавами і сунеться до Дніпра разом з деревами й кущами, котрими вкрита. Ця місцевість зветься у селян «Заломами» і, певно, колись була запорожцям місцем доброі схованки, бо має багато глибоких та широких розщілин та печерь.
Недалеко тих Заломів є дивне місце, що старі діди звуть «Гульбищем». Це вузенький ріг гори, що йде до Дніпра, оточений кручами, вкритими лісом. З гульбища
- ↑ Девріен „Россія“, Т. XIV.
