на захід од Кічкасу (28 верст). Лиса гора уявляє з себе дуже цікаве зьявище. На версі, що досить великий, вона має кільки глибоких розлогих ям, і в одній з таких ям з-під коріня осокора, з піску, вибивається чимале джерело. Криниця, що складається з того джерела, ніколи не висихає і ні в які зіми, як говорить д. Яворницький[1]), не замерзає. Народні перекази свідчать, що сю криницю викопав апостол Андрій, коли, ідучи Дніпром з Царьгорода хрестити Русь, де-який час пробував тут. Околишні люде ще й тепер мають воду сієі криниці за святу й цілющу.
По Лисій горі, як кажуть люде, чимало трапляється гостряків од стріл, стремен та иншоі зброі. У давні часи як кажуть старі люде, од Дніпра до Лисоі Гори було сажнів 50 берегу з лісом, коли ж я проіздив тут року 1916, то ввесь той ліс уже було змито Дніпром, і навіть підрізана була водою й сама гора сажнів на 10. Можливо, що через кільки десятків літ і верх гори з криницею рущиться у Дніпр.
Од Хортиці до Лисоі Гори скелі ще не покидають Дніпра і роблять під правим його берегом де-кільки забору Велику Розумівську, Терлівську та Домаху. З островів же на сій частині Дніпра чималих два: Старик — під лівим берегом, зараз нижче Розумівки, та Крутоярський — посередині Дніпра, проти устя Крутого Яру. Про инші острови нема чого згадувати, бо іх то насипає водою, та знову змиває.
- ↑ „Запорожье“ Ч. I, стор. 271.
