ці та Лисою Горою все менче стає лісу та все більше пісків, і долю правого берегу Великого Лугу нетрудно гадати.
Найчарівнішим місцем між Хортицею та Лисою горою треба вважати Крутий Яр. Глибокі, вкриті дубовим лісом та терниками, кручі сього Яру неначе ховають у собі таємницю минулого життя сих місць, криниці ж з джереами холодноі, мов лід, і прозірноі, мов кришталь, води надають йому вигляд привітного затишку. По оповіданням дідів, після: зруйнування Січі запорожці ще довго ховалися тут од кріпацтва, живучи по землянках, і позакопували тут та у Канівському байраці і по всіх Хортицях великі скарби.
Давно колись — кажуть діди — в Крутому Ярі щось тужило, — сумно було, а тепер сумують та тужать по козаках пугачі!..
Ліс з Крутого Яру у давні часи виходив на гору і стлався по степу, до року ж 1916 він додержався тільки в самому байраці; по-біля лього ж горою лишилися тільки поодинокі груші.
Нижче Крутого Яру йде берегом добрий ліс, а далі високий берег знову підсунувся до Дніпра і випьявся горою у 50 сажнів заввишки, прозваною Лисою через те, що на самому версі іі, над зеленим лісом, жовтіє сипучий пісок. Лисою звав іі у своїх записках навіть Еріх Ласота, посол німецького цісаря, що пропливав поз неі Дніпром року 1594.
Лису гору видко дуже здалеку: з городу Олександрівську (18 верст), з острову Хортиці і навіть з гори, що
