Про долю запорожських сиднів, що жили зімовниками по Хортицях, після скасування (Січі, відомий наш етнограф Я. П. Новицький записав дуже цікаві оповідання з народних уст[1]). Так року 1890 у селі Вознесенці, що між Кічкасом та Олександрівськом, діл Власенко говорив йому таке:
«На бальці, що звемо Бабуркою (Середня Хортиця). жив запорожець Бабура. Там, кажуть, і річка була глибока та очеретувата; була риба і раки, було звіра і птиці багато. Біля Бабурки і на Хортицькому острові жили запорожці: Шевці, Довгалі, Громуха, Кучугура, Головко та ще де-які. Як закупили німці Бабурську землю[2]), то котрі хазяєвиті козаки —перебрались в слободу Вознесенку та в кріпость[3]), а котрі бурлаки та рибалки — зажили вік біля Дніпра».
На підставі архивних документів та оповідань німців колонистів Я. П. Новицький подає ще такі відомости:
«Балка ся прозвана Бабуркою через те, що у ній жив запорожець Бабура. Наші батьки (німці колонисти року 1789 застали його тут недалеко Дніпра. Він був заможний і всі останні запорожці та рибалки ставилися до нього з великою пошаною. Жив він у добрій хаті. прикрашеній зброєю, і мав добре господарство. Убірався по козацькому, мав пишні вуси і на голові оселедець. Як прибула на Хортицю перша партія менонитів[4]), він
