вали у війнах запорожців з татарами чималу ролю, бо тільки ними можливо було підступити до перевозівна Хортицю непомітно через те, що всі три річки Хортиці були вкриті великими дубовими гаями. По ціх коротеньких, та проте дуже рибних, річках ще з початку XVII віку запорожці, як і на самому острові Хортиці, сиділи зімовниками. Але після скасування запорожськоі Січі, величезні площі Запорожжя були поділені царицею Катериною поміж найближчими до неі вельможами, а одночасно з тим на Запорожжя було закликано з Німеччини німців хліборобів; між иншим ім було подаровано острів Хортицю (2.500 дес. землі). Під той час вся верхня частина Великого Лугу, разом з землями по обох його берегах, указом цариці Катерини була пожалувана князю Потьомкину, ініціатору скасування Війська Запорожського. Од нього ця земля, разом з запорожцями, що по ній жили, перейшла у спадщину до племенниці його графині Скавронської (по чоловіку Літто), ця ж остання частину тих земель, а саме 12.223 десятини по річках Середній та Нижній Хортиці, згодом продала Миклашевському. Купивши іі по кільки копійок за десятину, останній продав ту землю року 1802 німцям по 72 коп. за десятину на серебро. Так само зробив Миклашевський і з землею, що купив у останнього гетьмана України Розумовського й фельдмаршала Каменського нижче Хортиці (села Розумівка та Біленьке). Він купив 60.000 десятин по 7 коп., а продав німцям по 57 коп за десятину[1]).
- ↑ Я. П. Новицький. Народня память, Стор. 9—10.
