з Хортиці держати під своєю рукою весь південний край теперешньоі Росіі; та тим він роздратував могутнішу у ті часи Турецьку державу, і року 1557 султан, зібравши проти нього біля 100.000 війська (турецького, татарського й волошського), атакував Хортицькі городки Вишневецького не тільки пішим військом, а ще й узброєними гарматами галерами. Козаки чотирі місяці змагалися з ворогами, але коли за той час король польський та царь московський ніякоі помочі Вишневецькому не подали, то запорожці допомогли гетьману вийти з городовими козаками на Україну, самі ж, не зважаючи на турецькі галери, перепливли човнами за Дніпр і зникли у протоках Великого Лугу.
Проте й туркам не вдалося вдержатись на Хортиці і року 1558 Вишневецький знову хазяінував на ній, загнавши турків у Очаків, а татар за Перекоп.
На двадцять років пізніше Вишневецького Хортиця знову була осередком Запорожжя, бо відомо, що гетьман Запорожського Війська Шах у роках 1577 та 1578 городки на острові Хортиці поновляв і чинив з нього напади на татар та турків, а пізніше й на поляків, помщаючись за те, що король зрадливо скарав на смерть славного козацького лицаря Івана Підкову, або Серпягу.
Ще через сорок літ пізніше, а саме року 1617, коли гетьман Сагайдачний, повернувшись з одного з своіх морських походів, знайшов Січ запорожську, що була тоді на Базавлуцькому острові, зруйнованою турками, став кошем у західному кутку голови острову Хортиці, де й до наших часів збереглися ознаки окопів, січових курінів та церкви.
