Видання історичних пісень повинно було розпочати сю науково-критичну працю, що повинна була продовжитись і в сфері инших пісень. Разом з тим історичні пісні повинні були виконати ще окрему і далеко вищу громадську функцію: „Се не був звичайний собі збірник етнографічного матеріялу — хоч-би й коментованого. Се мала бути історія українського народу, розповіджена ним самим у поетичній формі“[1]. Се був майже сурогат популярної історії України з політичним завданням. З сього погляду перед першим томом збірки стояло особливо важне й делікатне завдання, не так виразно висловлене в передмові, але консеквентно переведене в цілій праці: завдання довести на автентичнім пісеннім матеріял і, що в Українськім народі заховалися спомини про всі стадії його історії. Треба було довести безпосередній звязок України з Київською Руссю супроти імперіялістичних стремлінь російської історичної науки, що саме тоді з побільшеним запалом доводила новість української колонізації на Дніпрі, та історичне право Великоросів на українську територію. Для сеї мети служили головно колядки з обстановою дружинного побуту та пісні, що описували обставини, утворені частими нападами степовиків, а далі — пісні, котрі редактори зараховували до початків козаччини аж до Хмельниччини.
„Так, як його зложено тепер, — пишуть видавці, — перший том з піснями від IX в. до другої половини XVII в. являє собою одну цілість, оскільки існує подібність у мотивах громадського життя старої Руси Київсько-Галицької і козаччини XVI–XVII вв. Більшість пісень першої частини рисує перші вияви воєнної енергії Южно-Русів у степу й на морі і їх перші зусилля розширити свою колонізацію на південний схід і на північний захід та охоронити її від нападів кочовників, — ті самі мотиви, що лягли в основу більш розвинених пісень і дум про боротьбу малоруських козаків з більш організованою силою Турків і Татар XVI–XVII вв.“.
Маючи перед собою такий постулат, редактори в своїй праці старалися бути якнайоб'єктивнішими і віддавати кожному мотивові його власне місце, не відносячи до старших часів пісень, що могли належати до козаччини. Вони напр. клали на кінець XVI в. навіть такі твори, що могли народитися, і певно дійсно з'явились ще наприкінці XV в. або й раніше. Спеціяльно се торкається дум, до яких редактори ставились апріорно як до козацької форми поезії, не вважаючи на підкреслений у них звязок дум із Словом о полку Ігоревім. В передмові було загально завважено, що форма думи склалася протягом XV й XVI вв. і за найстаршу форму думи визнано „Плачі“ та невольничі думи взагалі, що звязуються з темою „Слова“: його можна назвати „южноруською думою XII в.“
Инша некорисна риса історичного підходу збірки — се те, що матеріял мусів розкладатися хронологічно без огляду на поетичну фурму й історично-літературний характер. Для нас се спеціяльно важно тому, що думи в збірці були поміщені всуміш з піснями і видавці не мали нагоди висловитись про типові риси дум як окремого роду поезії, про його історію, походження і т. д. — питання, що при тодішніх засобах знання і при масі зібраного матеріялу вже мали право на відповідь і вимагали її.
Говорячи про дальші задумані томи універсального видання української пісенности, що відкривалась історичними піснями, видавці намічали його так: І) „пісні віку дружинного“ до кінця XV і половини XVI в.; II) „поезія козацького віку“ до XVIII в.; III) „пісні віку гайдамацького“ до кінця XVIII в.; IV) „пісні віку рекрутського і кріпацького“ і V) „пісні про волю“. З сього плану було реалізовано тільки частину І в першому томі і половину ч. II — в другім. Чи дальші частини також були підготовлені до видання, чи перебували тільки в стадії обговорення, не знаємо. Можливо друге, бо обговорення й складання планів тягнулося довго і те, що було надруковане, також передумувалось і мінялося не раз, поки дійшло до друку.
Ми маємо досить рідке щастя познайомитись з першим планом збірки, що не був використаний у роботі цілком, але очевидно брався серйозно під розгляд і вплинув на розвій праці. Се начерк, написаний рукою Антоновича. Тут маємо перегляд майже самих
- ↑ М. Грушевський, П'ятдесят літ „Историческихъ пѣсень Малорусскаго народа“ Антоновича і Драгоманова, „Україна“, 1924, кн. I–II, с. 97.
