Остання дума в збірці — 6). Про Хведора Безродного. В Вересаєвих оповіданнях про його науку маємо таку фразу: „кому (старцеві) купиш чвертку, або даси гривеничка: „Навчи мене оттої, або Хведора Безрідного там, або що — ото вже не од майстра, а од побочных старців навчивсь“. Назва думи тут ужита тільки для прикладу, але вибір прикладів взагалі не буває зовсім випадковим, особливо в людей неінтелігентних, нешколених: він звичайно відповідає яким-небудь переживанням або споминам: тому можемо думати, що саме Хведора Безрідного Вересай навчився не від свого майстра, чи властиво майстрів (він учився в трьох учителів), а вже по скінченню науки. Шкода, що про инші нумери його репертуару таких відомостей не маємо.
П'ятий том „Трудів“ Чубинського. З инших видань 1874 р., зазначених вище, найпізніше вийшла праця Куліша. Збірник Антоновича й Драгоманова та п'ятий том Трудів Чубинського мусіли друкуватися одночасно, бо тимчасом як напр. Антонович і Драгоманов використовували тексти недавно опублікованих Записок відділу географічного товариства, вони не передрукували нічого з Чубинського. В сій-же роботі також нема згадок про „історичні пісні“. Котре з них вийшло раніше, невідомо, ми-ж спинимося перше па „Трудах“, підготовлених тим самим Чубинським, що досліджував разом з Русовим Вересая, — сей том Трудів друкувався під редакцією Костомарова.
Се видання було організоване „Юго-западнымъ отдѣломъ“ географічного товариства, себ-то вийшло з того самого осередку, відки вийшли недавні праці про Вересая — з великої етнографічної майстерні, в якій скупчена була вся цінніша етнографічна, а почасти й громадська українська робота 1870-х рр. Київський відділ географічного товариства складався переважно з українських громадських діячів або місцевих українолюбів. Головою товариства був уже згаданий полтавський меценат і покровитель Вересая Гр. Галаган; до президії входили, Чубинський — головний робітник і організатор ентографічно-статистичної експедиції, і О. Русов[1], а в ініціятивній групі з 15-и Г. П. Житецький нараховує 9 членів Старої Громади[2].
В сім осередку витворено і кадр етнографів-збирачів, що взяв участь у київських виданнях, і метод видавання етнографічного матеріялу, який — зовсім зрозуміло — об'єднав усі видання, що були зроблені тими силами: чи то під фірмою Відділу, як „Труды“, чи без сеї марки, як „Історичні пісні“ Антоновича й Драгоманова. Пісенний матеріял постачали одні руки до обох видань. Що-до дум спеціяльно, маємо вражіння, що матеріял було поділено умисне так, аби тексти не повторялися: в „Трудах“ ішли моралістично-побутові, в Антоновича й Драгоманова історичні (одинока невитриманість у сім поділі се Плач — у нас № 1, А2 — який Костомаров надрукував у Трудах, а Антонович і Драгоманов надрукували його з старшого тексту в своїй збірці — у нас № 1, A1). Такого поділу вимагав сам план видання Антоновича й Драгоманова, що використовували пісні тільки історичного характеру. Але тим не менше можна дивитись на думи обох сих видань як на одну колекцію, зроблену за одним планом і очевидно — з метою вичерпати тогочасні можливості кобзарського репертуару. Коли в Історичних піснях нас здивує брак якоїсь з відомих тоді дум, то за нею мусимо дивитись в п'ятому томі „Трудів“, і тільки коли не знайдемо її там, можемо робити висновок, що дана дума перестала звертати увагу збирачів, або зовсім вийшла з кобзарського вжитку чи щось подібне. Збірка дум у „Трудах“ властиво дуже мала; се самі записи Костомарова, зроблені на Харківщині певно ще в 1840-х рр., чужих записів майже не бачимо. Видно, що тогочасні збирачі дум, маючи перед очима „Историческія пѣсни“, скупчували свою увагу над розшуками історичних дум, а побутово-моралістичних тоді не збирано. В п'ятім томі Трудів з'явилось отже тільки 5 дум і дві пародії на думи:
