ський „героїчний епос“. Взагалі він проводив у своїй статті ту думку, що кобзарство в нас являється витвором героїчної доби, коли „кожний несвідомо бажає бути героєм своєї народньої справи, хоч не кожному се вдається“, пережитком того „вихря нераздельной героической жизни народа“, сього „общаго ликованія“, яке й виявилось очевидно в кобзарських співах, в думах зокрема.
Як видно з сих слів, автор у поглядах на народню поезію був ще зовсім романтиком, але з своїх наукових робіт він мав звичку до позитивного методу і се виявилось і в другій частині сеї-ж статті: в біографії Вересая. Біографія була записана зі слів кобзаря, і особливо цінні були в ній відомості про літа науки і про навчальні засоби та атмосферу, в якій відбувається наука кобзарів. Важні тут і відомості про мандрівки Вересая — се одна з небагатьох відомостей про кобзарські маршрути, які були-б так потрібні нам зараз і могли-б стільки пояснити в питаннях про поширення окремих репертуарів. Є також дві цікаві подробиці про погляди Вересая на мистецтво: одне оповідання Вересая про якогось старого козака з Сокирпнець: „Раз я співаю, а він каже: „та це усе не од Бога сказано, — люди повидумлювали, а ви дурні слухаєте, та ще й милостиню даєте!“ Як згадаю, так аж серце кипить, — здається убив-би його: од кого-ж як не од Господа Ісуса Христа? Як то сказано, чого він сходив на землю? А то так сказано, що сходив він, щоб у царство небесне нас привлекти і од мук слобонити!“ (с. 313). Сей уступ дуже нагадує вищенаведені слова Никоненка. Коли-б ми не навели всіх тих аргументів за самостійність тої особи, то могли-б вважати Никоненкові слова тільки за парафразу Вересаєвих; а так їх треба вважати за свідоцтво духа часу, що все гостріше звертається до відмираючого кобзарського репертуару і змушує кобзарів до самооборони. Друга подробиця така: Вересай слухав українських пісень в якімсь інтелігентнім товаристві і розплакався конвульсивно: „Світе мій, світе! Хоч і не бачиш тебе, — який-же ти гарний! А помірати-ж як не хочеться!“ (с. 331). Коли Вересай так глибоко й пристрасно реагував на пісні, що чув від інтелігентів, то він мусів відчувати близькість сих творів, мусів і засвоювати їх. Та на сю можливість нам доведеться ще раз звертати увагу, коли обговорюватимемо пізніші записи від Вересая.
Цінні відомості записав Русов від Вересая про виучування окремих дум, від майстрів і „побочних старців“, але вони на жаль, дуже розпорошені й недокладні: видима річ, автор біографії не відчув цінности сих інформацій. За хибу біографії можна вважати й те, що вона не говорить про обставини зустрічи автора з кобзарем. Коротенькі характеристики ріжних Вересаєвих дум, що подав до них Русов, наведені нижче у вступах до сих дум. Що-ж до текстів, то про них завважено, що їх записували Чубинський і Русов, але не сказано окремо про кожний текст, хто його записав. Дум записано шість: 1) Дума про бурю на Черному морю (про відносини сеї думи до запису від Никоненка сказано вище). 2) Як три брата з Азова втікали (там-же, а більше у вступах до сих дум). 3) Про вдову і трьох синів (варіянт досить відмінний від инших, як уже було сказано з приводу Никоненка). 4) Отчим — се другий запис варіянту, що записав Жемчужников, у нього ся дума заголовку не має. 5) Невольницька — варіянт вищезгаданих „Соколів“ Костомарова.
Остання змушує нас до деяких пояснень. ми не допускаємо, що Вересай навчився сеї думи з видання Костомарова: і відоме було воно мало, і замало часу минуло для того, щоб петербурзький журнал дійшов до жебрака з Полтавщини; є і важні ріжниці між текстами. Також не можемо приєднатись до думок Єрофеєва, що з приводу запису від Вересая і пізнішого від кобзаря Крюковського висловив підозріння, ніби ся дума не народня, бо містить ріжні дивні вирази (до таких дивних речей він зарахував і те, що Соколи несуть яйця, але-ж се образ навпаки не тільки природній, але й зовсім нерідкий у пісенності). Критики енергійно відкинули сумніші Єрофеєва, і дійсно сю думу треба вважати не за підробку, а за останню нахідку ще невідомих перед тим дум, зроблену з живого слова, — бо ті думи, що стали відомі в друку ще пізніше, були записані на початку століття і від невідомих кобзарів.
