коли й від кого вони здобуті, навіть лишилися мов-би під якоюсь тінню підозріння що-до їх автентичности. Всі три залишились поза увагою Антоновича й Драгоманова, хоча темами підходили до першого тому „Історичних пісень“. Се замовчування робить таке вражіння, що видавці умисне обминули сі три тексти невідомого походження, не висловлюючись ані за, ні проти них. Одначе тут могла бути і проста неувага: тексти сі й дійсно губляться серед маси тих цитат, в якій вони знаходяться, і анонімність їх тільки причинилась до того, що на них не звернено майже ніякої уваги.
Але сама ся анонімність, на нашу думку, не компромітує сих текстів. Вона могла бути і вимушена, а не подиктована якимись містифікаційними завданнями. ми маємо таке вражіння, що до деякої міри можемо пояснити їх таємницю. З огляду на те, що сі питання в нашій літературі про думи не були ще ні разу порушені, ми спинимось на них дещо ширше, бо предмет безумовно того заслугує.
Записи І. Труша. Ми вже сказали, що один з двох уривків, а саме про „Кодину“, з'явився потім у повнішім вигляді в другій праці Костомарова, в „Исторіи козачества“, де він знов лишився непоміченим. Але сей невідомий текст заховавсь в маленькій рукописній збірці дум, яку передав нам ласкаво Дмитро Миколаєвич Ревуцький для використання в нашому виданню. Д. М. Ревуцький одержав збірку від О. Т. Андрієвської і на її думку вона була списана рукою М. Білозерського. Зміст збірки досить ріжнорідний: Маруся Богуславка, дума про Білоцерковський мир, то-що. Між иншим була тут дума про Смерть козака на долині Кодимі та уривок про вбитого козака, або як ми його називаємо — „Про зозулю“. Сей уривок відділений від попередньої думи, Кодими, тільки лінією і не має окремого заголовка, як инші думи в збірці. Але се не додаток до попереднього тексту, а окремий уривок — про се говорить зміст обох дум: і в одній, і в другій описується момент смерти козака, і річ ясна, що в одній думі не могло бути двох паралельних описів того самого моменту. Але близькість сих двох текстів важна для нас з огляду на їх походження; бо під другим уривком стоїть помітка „Записалъ въ м. Сенчи Лохвицкаго уѣзда, Полтавской губ.“ і се означення ніби відноситься до обох попередніх текстів: „Кодими“ й „Зозулі“. Чи сей підпис треба розуміти так, що „записав“ думи власник і автор збірки, чи ся помітка була скопійована з иншого рукопису разом з текстами, сього рішати не беремось. Для нас має інтерес хоч приблизно вияснити, хто був сей записувач з Сенчі.
В українській етнографії небагато є записів з самої Сенчі або її близьких околиць, а зокрема немає зовсім записів дум. Не знаємо ми ближче і тутешніх кобзарів — відомо що якийсь час жив у Сенчі Крюковський[1], поки не погорів, і тоді перекочував до Лохвиці. Але наші думи „з Сенчі“ — се не його думи: Крюковського двічі „списували“, і дуже мало ймовірно, щоб у нього не допитались до сих дум, хоч-би до їх сліду. Инші прізвища кобзарів, відомі з пізніших дослідів і звязані з тими місцями, належать людям занадто молодим, щоб можна було ставити їх у звязок з записами з-перед 1872 р.
Але коли ми кажемо, що немає записів дум з-під Сенчі, то розуміємо тут тільки відомі друковані записи. Навпаки, у записувачів кобзарських репертуарів наприкінці минулого століття натрапляємо на досить уперту чутку про якусь колекцію кобзарських співів, зроблену коло Сенчі, але не опубліковану й ближче невідому нікому з дослідників кобзарства, хоч видно популярну між кобзарями. Перша така звістка, оскільки нам відомо, знаходиться в статті О. Сластьона про М. Кравченка[2]. Шановний дослідник оповідав тут між иншим про знаменитого кобзаря Хведора Холодного, що знав багато псальмів і 7 дум і недавно перед тим номер. На жалі О. Сластьона, що все його знання загинуло, инший кобзар заспокоїв його, бо „од Хведора чисто усе посписував пан Труш, сенецький в Засуллю, — так уже й той пан умер“. Автор сам нічого не знав про сього збирача,
