стись…“, і далі він наводить відповідний момент з думи про Кодину (у нас № 12). Ся дума потім була надрукована в иншій праці Костомарова, де її помітив Ф. Колесса, що й передрукував її в своїй популярній збірці. 2) В книзі X на с. 16 процитовано уривок про умираючого козака (у нас Плач Зозулі, № 15), що потім був згаданий в „Исторіи Козачества“ Костомарова, але не був передрукований і тому ніхто з пізніших дослідників його не завважив (ближче про нього у вступі до думи № 13). 3) Найдовший і найцікавіший з нових текстів Костомарова се дума про Соколів — Бесѣда, XI, с. 19 (у нас № 5, вар. А). Сього тексту Костомаров не передрукував, ми передруковуємо його вперше після сеї появи дум в 1872 р.[1]
В останнім випуску „Историческаго значеній“, переходячи від стилістичного аналізу до історичного досліду ріжних верстов української пісенности, Костомаров спинився на „Посвистачі“ Шишацького-Ілліча і поставився до нього критично (с. 32–З8). Се перший в історії дум виразний сумнів що-до автентичности одного з нумерів старих збірок, висловлений зовсім твердо (не так несміло, як се приміром робив Срезневський що-до свого сумнівного Палія, то-що) — се зовсім солідна критика тексту. Переказувати її тут не будемо, а завважимо тільки що до своїх сумнівів, опертих на міркуваннях історичних і філологічних, Костомаров додав ще таку гадку, з якої світиться ясний, перевірений погляд на думову поезію: „Коли-б нам сказали, що така дума записана від бандуриста, ми відтяли-б, що се неможливо. У бандуриста, що співає все таки до музики, дума не може скорчитись до такої незручної для неї (музики) прози. Але нам кажуть, що вона записана від 85-літньої жінки. В таких умовах зіпсуття дійсно можливе, але тут виникають инші сумніви: ми не чули прикладу, щоб жінки вміли співати і співали думи. Коли-ж ся дума, „покинена бандуристами“, обернулась в усне оповідання, як поясняє Куліш, то таке оповідання не могло стати здобутком „тільки одної Гуйдихи в цілім світі“. Бо думи можуть умерти разом з спеціялістами, що їх співали, але прозові оповідання, що не потрібують ніякого спеціяльного уміння, не залежать від життя якогось одного оповідача і не можуть вмирати безслідно.
Висновок сеї критики Костомарова був той, що хоч основа „думи“ могла бути народня („не отрицая окончательно возможности“ — каже він обережно), він вважає її за сумнівну й думає, що їй не слід займати місця в ряді відомих творів народньої поезії. Се, як бачимо, був перший рішучий вислів потреби прочищувати ті ряди. Як перша спроба в тім напрямі сі слова Костомарова цікаві й тим відгомоном, який вони знайшли.
В львівській „Правді“ 1874 р., ч. 12[2], з'явився гарячий протест проти самого факту запідозрювання автентичности „народніх“ творів узагалі і проти сумніву Костомарова що-до „Посвистача“ зокрема. Автор досить довго й уперто доводив, що жінки могли співати думи, і між иншим так відповідав на слова Костомарова, що ніде ще не чули, щоб жінки їх співали: „Чи мало ми ще чого не зустрічали за недавню й малу науку нашої народности. Коли ми такого трапу не зустрічали, то ще се не значить, що єго нема; се тільки показує, що таких совісних патріотів, вислідників, як п. Куліш не було в нас більш як він один“. Сі слова характеристичні; Кулішева робота над дослідженням кобзарства, яка-ж кінець-кінцем тільки й зробила сей дослід можливим, спинившись сама на півдорозі, своїми власними хибами стала на заваді дальшому розвиткові розпочатого діла. Коли дослід кобзарства відчув потребу на инші, новіші й радикальніші методи, то приклад Куліша почали використовувати для заперечення фактів, даних сим новішим дослідом.
Такий відгомін знайшла критична робота Костомарова в його новій статті в „Бесѣдѣ“. Видавнича-ж заслуга його не була відзначена зовсім. Нові публікації Костомарова пройшли непомітно для критики, а його три нові думи, надруковані без помітки,
- ↑ Друкували ми її з „Собранія Сочиненій“, бо в момент друку відповідного арвуша. „Бесѣди“ не могли добути. Варіянти подамо в „Додатках“.
- ↑ Е. Сакун. Чи не єсть дума „про поход старшого поганського князя на Цареград“ апокриф? Хто був сей Сакун, ми не могли вияснити. Подібного псевдоніму вживав О. Кониський.
