психологічна, як і инших листів Вересая: про свій побут кобзар мало говорить, і не дає матеріялу, що міг-би служити для освітлення кобзарства взагалі. Третій лист написаний 20 вересня того-ж таки 1866 р.: останній 9 квітня 1867 р., тут Вересай оповідає, що задовжився на весілля сина і між иншим просить грошевої допомоги. Відповіди на сей лист не знаємо, бо останній лист Куліша написаний 18 вересня 1866 р.
Сими матеріялами про Вересая кінчимо огляд сього десятиліття.
До відомостей про кобзарство, що з'явилися в тих часах, правда — не до нових фактів, але до популяризації інтересу до кобзарства — треба зарахувати статтю В. Штама в „Київськім Телеграфі“ 1866 р. В сій статті, не вказуючи джерел, було переповіджено відомості й думки про кобзарство Куліша в „Запискахъ о Южной Руси“ і окрім такого свідоцтва популярности сеї книжки стаття була цікава ще й тим, що в ній змішано кобзу й ліру: „Бандура (кобза), иначе лира служить національнымъ музыкальнымъ инструментомъ пѣвцовъ Украины“[1]. Се непорозуміння слід мати на увазі супроти ріжних баламутних вісток про „кобзарів“ і „лірників“, що походять від людей мало освідомлених, як се приміром трапляється у відомостях, зібраних у Доманицького. Самостійного інтересу стаття Штама не має.
Праця Костомарова. Після антракту 1860-х рр. в новім десятиліттю скоро знов помічається оживлення в збирацьких і видавничих кругах, починається нова робота, і наскільки убогим і малоцінним було те попереднє десятиліття, настільки багатим і блискучим стає восьме десятиліття віку. Та властиво не так десятиліття, як один рік 1874-й, рік видання першого тому „Историческихъ пѣсень“, п'ятого тому „Трудовъ“ Етнографічно-статистичної Експедиції Чубинського, першого випуску „Записокъ юго-западнаго отдѣла“ російського географічного товариства й „Исторіи Возсоединенія“ Куліша… Велика пайка виданих донині дум була надрукована того року, що й став в історії збирання дум найбільш пам'ятним роком, зараз поруч конвенціонального року їх народин — 1819-ого. І перед сим епохальним 1874 роком непомітно промайнув на початку десятиліття не аби-який факт в історії збирання — поява трьох зовсім нових дум 1872 року. Тоді в журналі „Бесѣда“ кн. IV–XII, в новій праці Костомарова „Историческое значеніе южнорусскаго народнаго пѣсеннаго творчества“ надруковано три нові записи дум, що звернули на себе увагу значно пізніше — як виринули в друку вже вдруге. Нам-же годиться відзначити їх на сім місці, як подію, що її недоцінили сучасники.
Згадана праця Костомарова займалася не тільки думами, а й усією українською народньою пісенністю. Колись, кінчаючи свою рецензію на дисертацію Костомарова 1843 р., Срезневський, якому ся робота дуже подобалася, сказав, що вона властиво „являється тільки спробою початку (опытъ начала) великої роботи“[2]. Отся нова праця Костомарова в „Бесѣдѣ“ і була тим великим твором про народню пісенність, якого бажав собі рецензент. Сам Костомаров дививсь на неї також як на поширення своєї харківської дисертації[3], і в плані роботи сей звязок обох праць справді дуже помітний. Найзамітніша ріжниця між ними та, що нова праця — обмежена до самої української поезії — була багато ілюстрована прикладами з пісень і дум, тимчасом як у дисертації пісенний матеріял був використаний скупо, зміст пісень переказувався загально, і цитат було дуже мало. Пісенні тексти, надруковані в примітках нової праці, були її цінністю в порівнянню з старшою. Для історії-ж дум спеціяльно вони були цінні такими новими, ще невідомими творами: 1) в книжці V с. 92, процитувавши епізод з Азовських братів про те, як умираючий брат відстрілюється від орлів, Костомаров додав: „В другій думі знесилений від ран козак силується підве-
- ↑ В. Штамъ, „Украинскіе бандуристы“, „Кіевскій Телеграфъ“, 1866, № 7.
- ↑ „Москвитянинъ“, 1844, часть II, № 3, с. 154. Срезневський, хотів, щоб Костомаров втягнув до своєї праці і казки, але се стояло задалеко від основної теми роботи — пісенности, і Костомаров таки не торкнувся казок і в своїх пізніших працях про народню поезію.
- ↑ Див. Автобіографія, Литературное Наслѣдіе, с. 348.
