Воловід. Ся стаття розтяглася на 4 числа часопису (чч. 15, 16, 17, 18); до неї додано чотири листи Воресая (чч. 19, 21, 23, 28), писані до Куліша, і видно Куліш був автором самої статті. Не була то монографія про кобзаря, як ті монографії, що писались пізніше — статті Русова, Ухача-Охоровича, Горленка, Сластьона, Сперанського. В ній не було майже нічого того, що ми шукаємо в таких монографіях, але в ній було дуже багато симптоматичного для того часу, для його відносин до народньої поезії. Передусім інтересний був самий факт уведення звичайного кобзаря до історії літератури та трактування його на рівні справжнього артиста, не тільки виконавця, але й представника творчости народньої — поета. Ся маніфестація підкреслювала звязок народньої української поезії з книжною поезією, підкреслювала одність поетичної еволюції нації в дусі „Записок о Южной Руси“; се й була її властива мета. Вона починалася оглядом стану української культури в післятатарську добу, еміграції української інтелігенції до Москви і початків нової петровської просвіти на Україні. Сим питанням було віддано перший уступ — початок у кожному разі ефектний! Другий уступ займався інтересом до народности в початках XIX століття, першими виданнями дум („Року 1819, тоді саме, якъ народився на світъ Кулішь, напечатано въ перве записані відъ неписьменнихъ людей думи українські“.) Далі перейдено до кобзарства взагалі і до Остапа Вересая, що тепер „один тільки зостаєтцця йому (Кулішеві) на втіху“. Третій уступ нарешті відданий самому Вересаєві і характеристично, що автор тут не знайшов нічого більше, як тільки оповісти про опіку Галагана над Вересаєм і приязнь до нього Жемчужникова та перекласти уступ про Вересая з „Полтавщини“; сей переклад заповнив і четвертий розділ. Як біографія або дослід про кобзаря се було бідно, зате Куліш закінчив її по-своєму, підкреслюючи знов вартість сеї, для нього символічної більш, ніж реальної цінности:
„Оттакий Остап наш, нехай про нього знають і в Галичині. А щоб зрозуміли його там ще краще, подамо тут його листи до приятеля на чужину. Читавши сі листи, нехай ніхто не думає, що їх писав для Остапа хтось вищий освітом від його, і що тим вони такі розумні, тим у них така мовня краса. Який у Остапа розум — знає се Лев Жемчужников, знає Куліш і инші. З ним розмовляти можна цілий день залюбки, бо він природній філософ. А що-до мовньої краси, то писарська рука її хіба вбавила, як і сам Остап у одному листі нарікає. Не дурно плачуть усі в хаті, як зачне Остап споминати своїх добродіїв у старечих молитвах: препишним словом умудрив Господь сліпого кобзаря. Хто се пише, тому не раз і не два доводилось чувати ревні Остапові речі. Тільки через упадок народнього духа в наших загодованих німещиною письменників не зложено ціни сьому старцеві. Колись наш край буде такими людьми перед иншими вихвалятись, бо вони дають познати більш, ніж люде учені, чого стоїть українське плім'я в Слов'янщині“.
В порівнянню з пізнішими працями про Вересая все се порожні фрази, але вони в значній мірі послужили приводом до тих пізніших праць. Куліш не зустрічався більш з Вересаєм від того часу, коли бачив його в Сокиринцях, але він ще довго підтримував з ним листовний звязок, і здалеку він робив для Вересаєвої слави не менше, ніж пізніші дослідники, що далеко серйозніше брали свої досліди про нього, випитували про його минуле, записували його співи й оповідання. Один з них, О. Русов ставив в особливу заслугу Кулішеві, що він добився, аби листи Вересая були записані точно й без змін, так як він їх диктував слузі Галагана. Але треба признати, що вражіння такої повної точности сі листи не роблять — деколи нам напр. здається, що для збільшення ефекту Куліш позлучував кілька листів в одно. Нас впевняє в сьому те, що дуже часто дати листів Куліша, надрукованих пізніше (їх до речи сказати, досить багато), і дати відповідей Вересая виразно не сходяться. Так, 10 грудня 1856 р. Куліш посилає Вересаєві 6 рублів, а Вересай у своїм першім листі 25 грудня (студня) того-ж року дуже зворушливо дякує йому за карбованця. В тім-же листі Вересай просить у Куліша чотири карбованці, і маємо лист Куліша з 22 березня 1859 р., де він посилає йому таку суму. Мабуть Куліш, обробляючи сі листи до друку кілька літ пізніше, виправляв їх без великого огляду на їх послідовність. Другий лист Вересая, писаний 2 квітня 1866 р., се відповідь на лист Куліша з Варшави, в якім Куліш радив кобзареві взяти собі учня й не скупитись своїм поетичним знанням. Сей другий лист найбільш змістовний з усіх, але його вартість тільки
