класи, або почувши не надав їй ваги. Зате багато говорить він про гарний спосіб поведення Шута („свобода обхожденія, чуждая впрочемъ и тѣни нахальства“), про його розум, повагу. З репертуару Шута до шости записів, надрукованих у Метлинського, Куліш додає тут ще два: варіянт Шута про Білоцерківський мир і другий запис „Жидівських оренд“, які вже був записав Базилевич — на думку Куліша не точно, як уже було згадано. Що-до Білоцерківщини, то тут зараз повстає питання про відносини сього тексту до старшого запису, надрукованого року 1849 в Максимовича, і про його оригінальність. В порівнянню з сим старшим текстом текст Куліша багато довший і можливо, що його доповнив сам Куліш, але правдоподібно він не підроблений в цілому. Коли-б Куліш „скомпонував“ сю думу, то певно знайшов-би для неї скромнішого батька — анонімного або покійного кобзаря, а не підкидав-би її такій відомій особі, як Шут. А доповнити певно доповнив він її дуже… Про міру точности записів Куліша від Шута взагалі можемо судити на підставі таких його поміток: Шут, каже Куліш, говорив звичайно так швидко, що його балачку він записував тільки з грубшого, пропускаючи характерні для Шута „отступленія“, — значить запис Шутової прози не був зовсім точний. Але співав кобзар певно не так швидко, і Куліш міг легше услідити за словами співу, „отступленій“ тут не було, і сі записи могли бути точніші. Одначе й сьому протирічить та обставина, що дві думі, записані від Шута і надруковані в Метлинського, Куліш подав не в оригінальнім вигляді, а в сполученню з Бешковими варіянтами. Се робить таке вражіння, що Куліш або не дуже дорожив Шутовим текстом, як не дуже точно записаним, або в тих часах ще не був цілком свідомий мети й способів збирання й консервації дум, що стали гаслом збірки Метлинського. Роблячи свої записи, Куліш мав на увазі літературні ідеали мови, тому й виправляв і чистив напівдіялектичний запис Базилевича; записи-ж від Шута „Записок“ були зроблені також 1853 р. (вдруге Куліш до Олександрівки, оскільки нам відомо, не їздив) і не могли бути точніші від його записів у Метлинського, — себ-то не були зовсім точні. Так далеко Кулішів пієтизм до першого „великого кобзаря“ не пішов!
Але сі записи від Шута незалежно від їх більшої або меншої точности дають привід до інформації, для нас надзвичайно цінної. Куліш оповідає між иншим, як послухавши співів і оповідань Шута, він сам почав рецитувати кобзареві инші думи й варіянти, які знав на пам'ять. „Андрій опинився в положенню дитини, що слухає спомини діда. Треба було бачити, що з ним діялось. Часто він не міг всидіти на місці, швидко ходив туди-сюди, ніби чогось шукаючи, потім ставав на хвилю з відкритим ротом, і знов починав ходити, затерав руки, брався під боки, то сідав, то вставав і робив силу всяких рухів“. Се перша документальна виразна вказівка що-до того явища в історії дум, яке ми вже відзначили — явища характерного для сеї галузи поезії — повертання дум від етнографів до кобзарів. Такий рух почався мабуть ще в перших десятиліттях віку, і зростаючи паралельно з поступом збирацтва в значній, дуже значній мірі, обумовив саму консервацію дум. Безумовно, виучування таких кобзарів, що ніколи не вміли дум, не могло глибоко вплинути на консервацію сих співів. Не вміючи думового речитативу, не володіючи імпровізаційними засобами, яких инші жебрацькі співи, канти й танкові пісні не вимагають, такий кобзар чи лірник, що засвоїв собі думу від інтелігента, не продовживши їй віку надовго. Він не тільки робив-би такі, мовляв, стилістичні помилки, як рецитування дум до танкових мелодій, на яке вказувала між иншим О. Пчілка з приводу співів кобзаря Пархоменка, — але й просто не вдержав-би думи в пам'яті. Усна консервація дум не полягає на буквальному виучуванню точно установлених текстів. Наука дум — се перш за все засвоєння певного поетичного багажу, готових фраз, стилістичних зворотів, з яких складається текст у момент співання за певним вивченим планом, як мозаїка з камінчиків, або як усяка народня декорація з традиційних орнаментових елементів. Тому нема сумніву, що виучування співаків, які не навчилися думового стилю, себ-то не вчилися від „майстра“, не може вплинути глибоко на консервацію дум. Але тим більше значіння
