| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/75}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Ся дума в більшості варіянтів побудована на протиставленню батьківських синів, яких у смертну годину ратує містична опіка роду, і бездомного чужаниці, що помирає без опрощення — така ся дума у Вересая. У Никоненка-ж чужаниці нема. Се дефектний варіянт — мабуть зліплений з уривків якогось кобзаря, що мало пам'ятав сю думу. Ніяк не можна припустити, що Куліш сам попсував його і позбавив основного змісту. Таких фундаментальних змін не бачимо в його пізніших комбінованих текстах у першім томі „Исторіи Возсоединенія Руси“. Приклад другої думи, „Азовських братів“, для нас ще більш значучий. Як відомо, всі варіянти сеї думи розпадаються різко на три редакції: одна з трагічним
кінцем, дві з більш-менш компромісовим — сі належать до Полтавщини й Слобожанщини та — до Чернігівщини. Никоненків текст входить у трагічну чернігівську групу: се разом з текстом Цертелева один з двох трагічних варіянтів, що перейшли на територію Полтавщини. Текст Вересая належить до типу доброго кінця, з похвалою старшим братам (у нас група III), окрім того Никоненків варіянт має рідку згадку, розповсюджену в північно-чернігівських текстах про „повчок- невеличок“. Все се позволяв думати, що Азовські брати Никоненка записані не конче під Оржицею, а десь на Чернігівщині, але в кожнім разі вони не записані від Вересая (з тих сторін існує досить старий запис від Братиці, але Никоненків варіянт не те саме). Лишається ще дума про Вдову і трьох синів. Ся дума теж зустрічається в Никоненка й Вересая, але обидва варіянти зовсім ріжні (треба завважити, що той уривок думи, який цитує Жемчужников, „Основа“, 1861, VIII, і він не підходить дослівно до запису Русова від Вересая, все таки ближчий до сього, ніж до Никоненкового тексту). Ся дума також, скажемо напевно, не записана від Вересая.
Правда, з другого боку, Никоненкові думи могли бути Вересаєвими, ще й так, що Жемчужников передав Кулішеві свої записи дум, зроблені ще перед знайомством Куліша з Вересаєм. Воно й дійсно дивно, що приятелюючи з Вересаєм, сі два пильні збирачі не записали від нього його дум. Але не маємо приводу думати, що так воно не було в дійсності. Ми взагалі не знаємо, коли саме звернув Жемчужников увагу на співи Вересая. Знаємо, що він записав від нього Вітчима — того, що дав до „Основи“. Згадує він, що Вересай любив думу про Вдову[1] — але не відомо, чи Жемчужников записав сей текст, і взагалі він не згадує в споминах, щоб з його дописів що-небудь пішло до першого тому „Записок“[2]. Чував Жемчужников думу про Азовських братів, як її співав якийсь кобзар у Срібному, якого слухали між иншим Галагани[3] — се не був Вересай — Жемчужников лишив нам його портрет, але не записав його думи[4].
- ↑ Основа 1861, VIII, Объясненіе кь рисункамъ „Живописной Украины“, с. 3.
- ↑ Він каже тільки: „Часть собраннаго этнографическаго матеріала (была напечатана) во второмъ томѣ Записокъ о Ю. Р. 1857 г. и въ журналѣ Основа 1862“ (Вѣстникъ Европы, 1899, XII, с. 230).
- ↑ Записки, II, с. 9.
- ↑ Поріви. Основа. 1861 р., кн. IX, с. 193 і „Живописная Украина“, № XVI.
