затушована, аби через його уста можна було увести до Записок сатиричну пісню про Кирика не місцевого, себ-то не лівобережного походження, бо пісня про Кирика правобережна: О. Пчілка мала в руках запис сеї самої пісні, зроблений на Волині, і він ще більше впевнив її в неточності звістки про запис Кирика від Остапа. Але ся містифікація з кобзарськими іменами була зроблена, мовляв, не тільки для сього, а ще й тому, що деякі думи, записані від Вересая, Куліш надав оттому мало відомому Никоненкові. „Думи старі, власне ті, що знав Вересай, також уміщені (у Записках) у значно доповненім вигляді, але про них сказано, що їх співав — теж десь „у степовім хуторі“ — кобзар Архип Никоненко, що приходив туди з села Оржиці і скоро по тім помер. Одна з тих дум (про козака Голоту) … була зовсім нова і не мала варіянтів, пізніше вчені критики вважали її за сумнівну“[1]. Кого з критиків мала на увазі Олена Пчілка, ми не могли з'ясувати, але дума про Голоту зовсім новою не була: уривки сеї думи були вже в дуже солідній збірці Лукашевича. Се завважив і Куліш у листі до Бодянського, де відповідав на докори за Метлинського і сповіщав про свої жнива 1854 р. Лист датований 4 жовтнем, і тут між иншим Куліш пише: „Отъ и теперь я зновъ позбыравъ думъ зъ пивдесятка (про Голоту — цяця й тільки, те що надруковано у Максимовича и у Метлинського — тильки маленьки урывочки). Хтожъ ихъ надрукує? Нехай хочъ Цыганъ, я й Цыганови оддамъ“, закінчує Куліш з розпукою. Розуміється, сі заяви Куліша не виключають можливости, що свою довгу думу про Голоту він зліпив з таких-же маленьких уривочків, як старші тексти, але ся заява і дата запису, на нашу думку, має таки велику вартість. Те, що Куліш згадує 5 записів (стільки-ж записів від Никоненка в „Записках“), позволяв думати, що се власне ті тексти, що були записані „під Оржицею“, як значиться в „Записках“. Великої неправдоподібносте тут і нема: в тім-же листі Куліш згадує свої подорожі з Жемчужниковим до Полтави через Дубні і візиту в Яновщині у „Гоголихи“ — отже він досить крутився по Полтавщині — був мабуть і під Оржицею, де минулого року купив собі хуторець „Зарог“.
Одначе здогад О. Пчілки про тотожність Вересая й Никоненка вартий пильної уваги. Бо з приводу нього шановна авторка висловила кілька загальних, але дуже вірних спостережень про сумнівність всяких записів, зроблених „у степу“, від „подорожніх“ кобзарів, або „вже померлих“. І не можна заперечити, що Никоненко до деякої міри також входить до сеї сумнівної категорії. Але чи можна взяти його під сумнів разом з усіма його думами?
Що-до дум, то навіть коли відкинемо Голоту, якого Вересай не знав і в уривках, то сконстатуємо, що репертуар обох кобзарів усе таки не тотожній: Никоненко співав думу про Сестру і Брата, якої Русов і Чубинський у Вересая не записали: потім записав її Ухач-Охорович разом з ріжними иншими думами, і здається нам, що Вересай навчився їх від книжних людей вже після обслідування Русова, аби вдовольнити все ростучу моду на його співи (див. нижче вступ до думи № 1, с. 2). Крім того — сі два тексти, Никоненків і Вересаїв, мало подібні один до одного: текст Никоненка з темою Сестри і Брата комбінує мотив Вітчима (відповідь про поворіт в алегоріях), і тим дуже ріжниться і від Вересаєвого варіянту, і від старших записів сеї думи. Можливо дійсно, що тут Куліш на власну руку доповнив запис і так утворив новий тип сеї думи. Але мусимо сказати, що всупереч поглядові О. Пчілки, ніби думи Никоненка „значно доповнені“ проти текстів Вересая, як їх записав Русов, Никоненкові тексти, за виїмком Сестри і Брата, взагалі являються коротшими й лаконічнішими від варіянтів Вересая. Правда, сама коротшість, на нашу думку, не могла-б ще бути рішаючим аргументом на користь автентичности Никоненкових текстів: Вересай кобзар дуже многослівний і записувач міг легко покоротити його безкінечні стилістичні додатки й покраси. Але тексти Никоненка належать до зовсім инших редакцій ніж Вересаєві, а се в порівнянню дум, аргумент дійсно важний!
Візьмім думу про Бурю. Се справді цікавий збіг обставин, що обидва кобзарі співали не популярного „Олексія Поповича“, а конкуренційну „Бурю“. Але співали вони її зовсім ріжно.
- ↑ О. Пчілка, Письма къ Остапу Вересаю А. П. Кулиша и Л. М. Жемчужникова, „Кіевская Старина“, 1904, II, с. 215.
