історичні думи, Куліш знов пропонує Бодянському друкувати разом, і вживає заходів, щоб добути гроші від Галагана на збірник[1]. Дражнить Бодянського своїми знахідками, щоб заохотити його до друку, далі впадає навіть у патос, — але в усім сім відчувається тільки бажання об'єднати пісенні збірки в одно велике спільне видання[2]. Аж за рік, 1855 р. одержавши збірку Ніговського і гроші від иншого багатого земляка, Тарновського, вирішує Куліш приступити до власного самостійного видання: в листі до Бодянського з 16 вересня 1855 р. він викладає йому план „Записокъ о Южной Руси“ вже поширений — навіть дещо роздутий перебільшеним оптимізмом Куліша.
Він пише в жартовливім тоні:
„Хоть Вы и ближе меня къ Николаю М. (Макаров, криптонім Куліша), но я прежде Васъ узналъ, что онъ приготовляетъ къ цензурѣ интересный сборникъ преданій, думъ, сказокъ, легендъ и критическихъ взглядовъ на многое въ малороссійской жизни по поводу объясненія нѣкоторыхъ изъ этихъ вещей. Если только цензура пропуститъ, то въ этой книгѣ нашлись бы и для Васъ интересныя страницы. Давно бы слѣдовало Николаю М. заняться подобнымъ изданіемъ, чтобы оживить и расшевелить изслѣдователей Малороссіи, но лучше поздно, нежели никогда. Если Богъ поможетъ, то за этимъ томомъ послѣдуетъ еще одинадцать. Вы спросите съ недовѣрчивымъ изумленіемъ: откуда у него возьмется столько матеріяловъ? Но дѣло дѣйствительно на такомъ ходу. Надобно поднять на ноги все, что было писано о Малороссіи, и пустить въ ходъ все, что о ней напечатано, разумѣется, если цензура не воспрепятствуетъ. Планъ у него обширенъ и Вы пожалуйста не покивайте головою, что человѣкъ, не подождавши Васъ, затѣялъ великую затею, и радуйтесь, что хоть одинъ человѣкъ во всей Малороссіи чувствуетъ готовность трудиться съ энтузіазмомъ“[3].
З сього видно, що за літо 1855 р. план Записок зовсім достиг і одержав ту форму, в якій книжка й з'явилася на світ. Принаймні що-до першого тому, бо дальший план, ота універсальна енциклопедія всього, що було надруковано про Україну, — розуміється, не міг бути реалізований. План-же першого тому склався головно під вражінням напливу пісенного матеріялу, і мабуть без ближчої участи Жемчужникова, що був зацікавлений головно в новелістично-легендарній частині праці. До того-ж Жемчужников у серпні того року поїхав на севастопільський фронт і вернув аж в-осени, до де-Бальменів, де записував пісні й казки, певно для „Записок“. Зате зиму того року — час закінчування першого тому „Записок“, приятелі прожили разом у помешканню Куліша в Київі, аж до того часу, як треба було пускати книжку в цензуру в перших місяцях 1856 р. (дозвіл видано 21 березня[4]). Таким чином посередня участь Жемчужникова мусіла таки відбитися на роботі. Незалежно від матеріялу, що він подав до 2-го тому, Жемчужников мав і деякий збирацький досвід, знання психології народнього оповідача і міг давати Кулішеві корисні поради[5]. В статті про відносини між „Преданіями“ і „Записками“ акад. Лобода, помічаючи ріжниці між редакціями ріжних оповідань, ладен вважати всі сі ріж-
- ↑ Шенрок, Кіевская Старина, 1901, V, 206.
- ↑ Лист з 12 вересня 1854 р., Кіевская Старина, 1897, кн. XII. с. 160, і 1898, кн. II, с. 308
- ↑ Кіевская Старина, 1897, XII, с. 463.
- ↑ Але звістку про дозвіл Куліш мав скорше, бо писав з Москви до Тарновського 26 лютого 1856 р., що Записки „пропущені“.
- ↑ Цікаве його помічення над ходом думок народніх оповідачів у Споминах (Вѣстникъ Европы, 1899, кн. XII. с. 250). Треба завважити також, що Жемчужников мусів бути досить совісним записувачем: його запис „Удови“ від Вересая дуже близький до такого-ж запису Русова і Чубинського, — ріжниці між ними не більші як звичайні розходження між двома варіянтами одного співака. Але записував не часто, бо не записав нічого від тих кобзарів, яких малював для „Живописной Украины“ (порівн. його „Объясненія“ в „Основі“ 1861 р.). Багато інтересних подробиць до збирацтва Жемчужникова в його статті: Нѣсколько замѣчаній по поводу народныхъ пѣсень. „Основа“, 1862, кн. II.
На се рідке видання і на думу, що в нім надрукована, звернув нашу увагу К. Квітка.
Слід згадати, що в тім самім часі Жемчужников згадує музичні записи дум прилуцького поміщика і поета Миколи Марковича, які він бачив разом з иншими його записами ніби-то 1856 р. Правда, Жемчужников говорить виразно тільки про запис „думи про Саву Чалого“, себ-то зовсім не про думу, а про пісню, але можливо все таки, що коло сього часу він бачив у Марковича і справжні думи, можемо навіть допустити, що Маркович був записувачем отого Виїзду у Галагана, але розуміється се тільки здогад (в збірці Галагана справді був надрукований якийсь запис Сави Чалого з нотами, може отсей Маркевичів). Порівн. Л. Жемчужниковъ, Замітки къ статьѣ: Воспоминаніе о Н. А. Маркевичѣ. Основа, 1861, кн. II, с. 185.
