вони складені з чужих текстів. Але скоро по тім Куліш мусів зайнятися і збиранням дум, бо вже 1846 р. він передав свої думи Срезневському для спільного видання і 1847 р. скаржився, що вони в Срезневського[1] пропали. Але чи се були дійсно думи, чи може тільки історичні пісні — невідомо, бо Срезневський сі записи таки загирив і вони зістались невідомими. Того-ж таки часу мусів Куліш збирати свої „Украинскія народныя преданія“, що були надруковані в московських „Чтеніяхъ“ 1847 р. — але там знов таки дум не було. Тільки вернувши з заслання і приїхавши влітку 1852 р. на Україну, міг Куліш наново зайнятися збиранням пам'яток народньої поезії, між иншим і записуванням дум, але думаємо, що в дійсності дум він тоді не записував: його етнографічні жнива перших літ після повороту, що увійшли до збірки Метлинського, були зібрані аж улітку 1853 р., наслідком згаданої появи в літературі сосницького кобзаря Андрія Шута. Правда, з оповідань кобзаря Братиці виходило-б, що Куліш з Білозерськиим ще 1852 р. заїздили до Бешка і записували від нього думи, але з инших споминів Братиці виходить, що се було вже після візити Куліша в Шута, себ-то не раніше як 1853 р., і нам здається се правдоподібнішим: очевидно, Білозерський першим разом заїздив до Бешка сам. 18 вересня 1853 р., вернувши з Сосницького повіту, Куліш писав до Бодянського, що „расшевелилъ того самого Андрея Шута, о которомъ пишетъ священникъ Базилевичъ“, і записав від нього 12 дум. Окрім того здобув ще багато записів від „чернігівського Білозерського“, тож обіцяв з'явитися в Бодянського „съ весьма важными сборникомъ“. В тоні сеї замітки — Куліш говорить про „того самого Шута“ як про загально відому особу — відчувається, що етнографічна екскурсія до Сосниці не була чимсь цілком буденним, і розмови з кобзарями в Куліша в тім часі не належали до звичайних явищ. Сама екскурсія не мала також спеціяльно етнографічної мети: Куліш їхав до Сосницького повіту по воли, але маючи в гадці використати сю подорож і з етнографічного погляду. Збираючись на ярмарок до Івангорода, він писав до М. Д. Білозерського 26 серпня 1853 р.: „Я хочу самъ туда отправиться за волами; но меня больше привлекаетъ туда надежда встрѣтить какого-нибудь барда, который śpiewak niestety, spiewać niema komu. Славится ли эта ярмарка сборомъ старцівъ?“ допитується він[2]. Під впливом як их обставин поїхав він тоді розшукувати „того самого Шута“, не знаємо; можливо, що звернув до Олександрівки, не знайшовши нічого на самім ярмарку, а може навпаки: туди скермували його ярмаркові діди, додавши йому ще нові відомості до того, що він уже знав про Шута від Базилевича. В кожнім разі звістка про сей ярмарок цікава для нас сим бажанням використати не часту очевидно оказію побачити кобзарів. Він ілюструє се своє бажання цитатою з Конрада Валенрода — що зраджує вже тодішній романтичний погляд Куліша на кобзарів, погляд, що згодом розвернувся в „Записках“. Вже видно тоді бреніла йому в усі ся фраза, що згодом мала розгорнутися в його історичну теорію кобзарства — в якій зливалися його власні спостереження і романтичні літературні спомини. Але влітку 1853 р. все се було ще в стані громадження: се окремі думки та вражіння, що пам'ять відкладає на потім, ґрунту-ж для систематичного опрацювання сього матеріялу ще нема. Спеціяльно безпосередніх спостережень над кобзарями було в Куліша ще дуже небагато.
Окрім згадки про Шута і цитованого в Шенрока[3] листа до Ганни Барвінок про знайомство з Вересаєм не маємо ніяких свідоцтв про те, щоб Куліш на початку 1850-х рр. багато знайомився з кобзарями. Очевидно перше його ближче знайомство був таки Шут. Тому й нема нічого дивного, що запрошуючи до себе Жемчужникова в жовтні 1854 р., Куліш як найбільший атракціон обіцяє йому післати за „Андрієм Шутом і його меценатом —
- ↑ О. Грушевський, Етнографічні плани й видання, с. 108–110 і Письма Кулиша къ Бодянскому, Кіевская Старина, 1897, X, 43.
- ↑ В. Петров, Куліш-хуторянин, Записки істор.-філологічного відділу Української Академії Наук, 1926 р., кн. IX, с. 167.
- ↑ „Кіевская Старина“, 1901 р., кн. VI, ст. 356. Дати сей лист не має; Шенрок відносить його до періоду складання другого тому „Записок“, себ-то по 1856 р.; се потверджують і инші дати.
