дуже споетизоване[1]. Але не вважаючи на всю невдалість сеї підробки, вона дуже подобалась. Максимович, що прочитав її аж у „Запискахъ о Южной Руси“, з захопленням звертався до Куліша: „Хвала Вамъ и сотрудниками Вашими, Шишацкому-Ильичу“[2]… Ся-ж підробка, як уже сказано, була використана і в дальшій праці про думи, що вийшла 1856 р., — нарівні з науковими здобутками збірника Метлинського.
Записки о Южной Руси. Ся класична праця — Записки о Южной Руси Куліша, том перший — багато дечим тісно звязана з „Народными южнорусскими пѣснями“ Метлинського: Куліш для збірки Метлинського дав був багато своїх власних записів дум; „правила“ на кінці книги походили від родича Куліша і близької до нього людини — Мик. Мих. Білозерського, а з'явились вони певно як продукт його спільної праці з Кулішем над збиранням народньої творчости (в сих справах, як і в инших життєвих питаннях, Куліш дивився на Білозерського як на свого учня). Передав Куліш Метлинському і записи самого Білозерського, за що сей навіть сердився на Куліша. Одним словом, передав Метлинському все, що тоді мав з пісенних записів, своє й чуже. Се не була якась випадкова вкладка, а справжнє співробітництво. Взагалі з приводу сього видання Куліш наново розпочав свою збирацьку працю, і вона, раз налагодившись знову, мусіла тривати й далі. Можемо тому сміливо сказати, що Кулішева збирацька робота коло початку 1854 р., яка виявилась його участю в збірці Метлинського, продовжилась безпосередньо тою роботою, що два роки пізніше дала „Записки о Южной Руси“. Правда, робота для збірки Метлинського незалежно від нових методів, що виявилися в тім виданню, для Куліша була не новою, а тільки відновленою. Вже гень перед тим, ще перед 1817 р. і перед засланням він збирав твори народньої поезії, мав власні записи ще тоді, і потім на засланню клопотався про видання сих записів і инших пісень. Але план такого видання як „Записки“ міг з'явитись у нього тільки в добу уважнішого студіювання народньої поезії і підвищеного інтересу до її носіїв, що вперше, хоч і в слабшій формі, виявляється в публікації Метлинського. „Записки-ж о Южной Руси“ дали власне найяскравіший вираз сьому інтересові — вони являються найзамітнішою пам'яткою того зближення інтелігенції з професіоналами народнього слова, інтелігентських літератів з народніми, коли можна сказати, — що характеризує в нашій етнографії п'ятдесяті роки. Як найцікавіший вицвіт того надзвичайно цікавого, а при тім властиво дуже короткого періоду в історії української народньої словесности, спеціяльно в історії дум, „Записки“ вимагають того, щоб на них спинитися довше.
Збирацька діяльність Куліша почалася в 1840-х рр., але чи збирав він тоді й думи, се лишається неясним. Року 1843, друкуючи свою „Україну“ — історію України в думах, почасти власної композиції, почасти з переробок „Запорозької Старини“. а в малій частині з народніх елементів, узятих із старших збірників, Куліш, видима річ, ще не мав свого власного запасу. Його варіянти в „Україні“ не носять слідів яких-небудь власних записів,
- ↑ Як маловідомий курйоз наводимо його в цвітистім оригіналі: „Украинская дума есть особенность Малороссійской народной поэзіи, не свойственная никакой другой народности. Такая дума имѣетъ свой особенный характеръ. свою особенную форму въ изложеніи заключаетъ въ себѣ не фантазію или же мысли объ извѣстныхъ историческихъ или семейственно-житейскихъ фактахъ, не существующихъ во времени, — а самый фактъ (!), которымъ увлекается и на который смотритъ не одно лицо, какъ это бываетъ у насъ при оригинальныхъ, сочиненіяхъ (особенно историческихъ поэмахъ), а цѣлый народъ въ одной нераздельной мысли, въ одномъ нераздѣльномъ взглядѣ, — и эта-то народная мысль, этотъ народный взглядъ и есть украинская дума. Она передается бандуристомъ въ неправильныхъ стихахъ, сложенныхъ изъ неравнаго числа тоническихъ стопъ; не поется и не говорится прямо, а разсказывается речитативомъ, какъ будто на распѣвъ и непременно подъ акомпаниментъ бандуры, кобзы или же лиры. Ее нельзя назвать сказкою, — потому что по предмету не заключаетъ въ себе ничего чудеснаго; нельзя назвать и обыкновеннымъ историческимъ преданіемъ, — потому что украинская дума имѣетъ особенную форму въ изложеніи и особенность при пересказываніи ее другимъ“.
- ↑ Украинскія письма къ П. А. Кулишу отъ М. А. Максимовича, письмо первое. Русская Бесѣда, 1857, кн. 1.
