кував неподібні рядки варіянтів окремо, вказуючи, до яких рядків головної пісні вони належать. Коли варіянти здавались особливо цікавими, то й були надруковані цілі, як взірці ріжнорідного оброблення одної первісної пісні“. Що-до правопису і вимови Метлинський заявив, що буде уніфікувати мову відповідно до мови більшости, тому великої точности не обіцяв, але зате досить ясно говорив про свої заміри і свою роботу над текстами. Заявивши, що буде виправляти тільки мову, він тим давав гарантію від умисного фальшування або своєвільного перероблювання змісту й форми пісень і дум. Сих останніх він не виділяє окремо що-до змісту, а тільки що-до форми. Він каже, що й моралістичні твори часом можуть мати форму думи, або вільних нерівномірних віршів, близьких до мелодійної прози з римами. Але головно він відносить до дум твори про „зовнішні події народнього життя“.
На кінці книжки Метлинський умістив згадані правила для записування, що склав М. Білозерський, які певно були більш-менш використані в роботі коло сього збірника. В сих правилах Білозерський торкався ріжного матеріялу: що-до збирання історичних пісень зокрема він радить нагадувати людям історичні імена, події, про які може бути згадка в пісні. Записувати радить насамперед з проказуваного, а потім перевіряти свій запис за співом, і нарешті прочитувати його співакові, щоб він поправив помилки та пояснив як треба слова. При записуванню дум радить ставити риску для означення кінця куплету (як розуміє автор сей куплет — не ясно, мабуть, в розумінню музикальної тиради?). Радить записувати не тільки повні пісні й думи, але й уривки. „Співаків і оповідачів слід питати: про їх ім'я, прізвище, літа, стан, фах; де й у кого навчилися дум, пісень“… Так само не зайве записувати біографічні відомості, що дають співаки сами про себе. Від записувачів вимагається буквальної точности в слові й вимові. До правил додано спис кобзарів; наведемо в нього тільки тих, що названі на ім'я: в Сосницькім повіті в Єдутах — Гордій і Савка, в Олександрівці — Шут; в Мені — Бешко; в Сосниці — Олексій Рак; десь у Сосницькім повіті — Дяконенко; в Стародубськім повіті, в Семенівці — Антип: в Спаському — Павло Козел. В Харківськім пов. у Вільшані — Левко й Петро Колибаби; в Охтирськім пов. в Тростищі — Золавський; в Харкові самім, коло Холодної гори — Гарбуз. З Полтавщини імен нема — є тільки анонім у маєтку Гр. П. Галагана в Сокиринцях Прилуцького пов.: згодом найславніший з кобзарів — Остап Вересай…
З отсих імен лиш деякі кобзарі відомі нам з записів їх співів — инші для нас дійсно тільки імена. Одначе більшість їх представлена в сім збірнику ріжними текстами дум. Є в збірнику і одно ім'я, якого нема в списку, се І. Романенко в Британах Борзенського пов.
Думи, надруковані в книжці, здебільшого анонімні, але краще переглянемо їх по черзі, як вони розкинені в ріжних відділах збірника.
Розділ „Нравственно-Поучительныя“:
1) Дума про вдову та синів, чотири варіянти: a) с. 345, від кобзаря в Охтирці, b) с. 347, запис самого Метлинського від кобзаря в Зіньківськім пов., c) с. 349, записав Білозерський від кобзаря І. Романенка в Британах Борзенського пов., d) с. 352, від Шута з Олександрівки — очевидно запис Куліша.
2) Дума про сон і про жену, с. 354, — нова дума, записана в Охтирці.
3) Чужина (с. 355) — се варіянт думи про сестру та брата, записав її А. А. Метлинський в Зіньківськім пов. Пѣсни былевыя. IV (по 1647 г.):
4) Про Хвеська Кганджу Андыбера (с. 377)[1]. Се нова надзвичайно яскрава дума, подана в двох варіянтах: основний від Шута і від Бешка з Мени записав Куліш, другий — тільки від Бешка. Се значить, що ті рядки, які Бешко співав відмінно від Шута, були виділені окремо, а ті місця, що обидва кобзарі співали більш-менш однаково (бо-ж повної
- ↑ Після розділу „билевих пісень“ є примітки: вказівки на літописи та документи, в яких писано що-небудь про героїв дум або пісень, надрукованих у сім розділі. У нас сі примітки наведені у вступах до окремих дум.
