про голосіння Запорожця. Збіг обставин здавався нам таким обтяжливим, що в рецензії на збірник Ф. Колесси ми висловили жаль, що авторитетний знавець дум умістив у популярній збірці таку непевну думу[1]. Але раптом серед сих сумнівів з'явилось повне прояснення на дуже простий і надзвичайно ефектовний лад: 18 травня 1926 р. на однім з прилюдних засідань Укр. Академії Наук Олена Пчілка в доповіді про зустріч з Кулішем познайомила громадянство з такими-фактами, що 22 роки тому казали їй заперечити автентичність „Бандуриста“, так несподівано, як могло здаватися тоді. Вона навела незвичайно інтересну заяву Куліша в справі фальшованих дум і сеї думи спеціяльно!
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/61}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Нам не довелося бути на сім засіданню, і сі відомості ми завдячуємо Ф. Я. Савченкові, що ласкаво записав для нас відповідні місця з доповіди Олени Пчілки. Зустріч сталася при нагоді археологічного з'їзду в Київі в Драгоманових: мова була про „Историческія пѣсни“, що були тоді новиною, і про думки видавців про фальшовані думи, які очевидно належали до сенсації сеї публікації. Раптом Куліш урочисто попросив слова і стоячи зложив таку, сказати-б, літературну сповідь: Так ми підробляли і доробляли думи! — але ми не фальшивомонетчики, що мають користь з фальшування. Товариші Куліша, казав він, фальшували думи так, як Піґмаліон, не знаходячи в житті ідеальної жінки, вирізьбив собі статую і покохавши її, оживив своєю любов'ю. Вони сами прикрашали народню поезію, щоб бачити її ще кращою, сами вливали в неї те, що прагнули в ній бачити. При тім вони нехтували свою авторську амбіцію і віддавали народові твори, що часом могли зробити честь імені не аби-якого поета. І для прикладу Куліш назвав „Бандуриста“…
Він не назвав автора сеї думи і нам лишаються в сій галузі тільки здогади, але ми вдячні і за голий факт, що остаточно розвязує питання про фальшованість сеї думи, що не могла оповісти сама про себе так ясно, як підробки Срезневського або Шишацького-Ілліча, що своєю недоладністю зраджували своє ненароднє походження. Можемо думати, що Куліш з особливим патосом кинув сей заголовок тому, що „дума про бандуриста“ не потрапила до реєстру фальшованих дум Антоновича і Драгоманова і можливо, що не вважаючи на сю заяву, в слухачів все таки лишились ще якісь сумніви, і „Бандуриста“ зараховано до „дороблених“, а не до „підроблених“ дум. Тому пізніш і трактовано її як думу з народнім мотивом у замітці Сумцова і в „Мысляхъ“ Житецького, і так і не вийнято її з-поміж творів народнього походження. Се розуміється пояснюється тим, що „Бандурист“ як композиція в думовім стилю перевищує всі попередні спроби. Але порівняння сеї „думи“ з плачем Запорожця дає нам змогу вияснити її літературне походження і без „основного народнього мотиву“.
- ↑ „Україна“. 1925 р., кн. 6, с. 139.
