ніші праці. Так, пишучи про сю думу, Єрофеєв сумнівався вже не в окремих її мотивах, як Сумцов і Житецький, але взагалі не вірив у „справжність сеї думи“[1].
Коло того-ж часу, як з'явилась стаття Єрофеєва, в „Мелодіях“[2] Ф. Колесси виринув уривок сеї пісні, записаний від кобзаря Кучеренка. Кучеренко кобзар нового типу, що багато знав з книжок, і сю думу видно перейняв з Грінченкових „Дум кобзарських“. В пізнішій праці[3] Колесса се сказав виразно, і разом з тим підняв нові сумніви що-до автентичности „Бандуриста“[4]. Окрім ріжних стилістичних зауважень, він сим разом звернув увагу на вірш Метлинського „Смерть бандуриста“, надрукований у збірнику „Думки і пісні“ 1839 р., де розвинена ся сама тема. Колесса подав думку, що „Бандурист“ міг бути зфабрикований десь в окруженню Метлинського. Як аргумент на користь підробки Колесса вказує ще на тривіяльний вираз у думі, зазначений у нього крапками: він у нього викликає сумніви, бо подібних виразів у думах не буває. Але беручи на увагу вже згаданий дослід Сумцова, він все таки закінчує свої міркування думкою, що „основний мотив думи про козака-бандуриста старовинний, а може й народній“.
Що-до тривіяльности слід завважити, що в першодруку Афанасьєва і в передруку Метлинського її не було: в „Памятниках“ дотичний рядок виглядає так: „А то пропаде моя кобза не за собаку! Лежатиме собі в степу“… Аж у передруку Куліша раптом з'являється:
А то пропаде моя кобза не за собаку
Лежатиме сама собі у степу, вивернувши вгору ср…
В „Абетці“ Гаццука се нарешті дало — „вивернувши кругляку!“ — своєрідний епізод з історії потрапляння інтелігенції на народній лад[5]. Чи додаток був Кулішів, чи се місце Афанасьєв пропустив з огляду на цензуру або на таку високу інституцію як „Императорская Академія“, що мала друкувати думу, а потім позволив Кулішеві вставити його в своїй книзі? Чи може Куліш мав якісь особливі права до сеї думи?
Перше ніж перейти до сього Кулішевого права, мусимо згадати тут ще увагу про сю думу Г. Хоткевича[6], що не критикуючи й не коментуючи її, дав дуже цікаву вказівку для питання її автентичности. Говорячи про значіння кобзи в українськім побуті, автор звернув увагу на голосіння Запорожця над бандурою, яку він продавав Ригоренкові, в Ригоренковім оповіданню у Куліша („Записки“, т. І, с. 199, і додає таке завваження: „Заховалася навіть ціла високо поетична, художня дума, що представляє той самий момент розлуки кобзаря з бандурою. В сій думі описано, як бандурист-вояк сидить самотно на могилі“, і наведено уривок з „Бандуриста“. Подібність ситуації, загального тону сього плачу над бандурою в думі і в голосінню Запорожця дійсно б'є просто в очі, і сама собою піддає думку про спільність їх походження. Хоткевич сеї аналогії не розвинув, але дивно, як се ніхто з раніших дослідників не звернув на неї уваги і не включив її в аргументи в міркуваннях про автентичність чи не-автентичність „Бандуриста“. Бо коли-б ся дума була зовсім певна й була відома кобзарям, то ся її аналогія з плачем Ригоренка давала-б надзвичайно цікавий матеріял для питання про генезу дум взагалі. Коли-ж вона додається до инших сумнівів про автентичність думи про „Бандуриста“, то ся аналогія стає важною вказівкою на те, де саме шукати властивого джерела сеї сумнівної думи: се джерело мусіло бути в таких сторонах, де могли чути або знати Ригоренкове оповідання
- ↑ Українські думи і їх редакції, Записки Н. Т. в Київі, VII, 1910. Єрофеєв чомусь вважає сю думу за запис Метлинського і як першодрук подає Куліша „Записки о Южной Руси“, т. І.
- ↑ Ф. Колесса, Мельодії до українських народніх дум, Серія II, Львів, 1918 р., с. 173.
- ↑ Українські народні думи, с. 128.
- ↑ Ревуцький, Українські пісні та думи історичні, с. 271 приєднується до думки Сумцова проти Єрофеєва.
- ↑ У Грінченка пропущено обидва рядки.
- ↑ И. Хоткевичъ. Нисколько словъ объ украинскихъ бандуристахъ и лирнпкахъ, „Этнографическое Обозрѣніе“, 1903, № 2.
