майже на рівні прийдешніх публікацій „ситих“ з погляду збирання дум — п'ятдесятих років. Сей новий період — перший розцвіт в їх історії, що приніс стільки нових записів (нових дум і нових варіянтів) і зовсім нові критерії в збиранню й у досліді дум, і таку цінну низку нових збирачів, — за одно десятиліття більше ніж подвоїв той запас текстів, що зібрався в публікаціях попередніх чотирьох десятиліть. Бо друге й третє десятиліття віку, в виді збірки Цертелева принесло тільки 9 дум. Тридцяті роки дали 5 нових дум Лукашевича і чотири варіянти до вже відомих дум — Цертелевських (два в Лукашевича та два в „Альманаху ). Сорокові роки дали тільки чотири нові думи (одну Костомарова та три Максимовича). Нагромадження йшло дуже поволі, все падаючи в кожнім десятиліттю, і до кінця п'ятого десятиліття весь запас надрукованих дум дійшов до скромної цифри 23:18 оригінальних дум і 5 варіянтів до них. Поруч того було надруковано кілька фальшованих текстів і кілька зложених варіянтів, що ніби-то спричинялись до збагачення колекції дум, але тепер ми їх не зараховуємо вже до справжніх дум. Правда, треба пам'ятати, що велика скількість записів, зроблених у тих часах не була надрукована зразу і лишилась у паперах збирачів до кращого, нескорого часу, так що з числа видань не можна судити про дійсну продуктивність сього періоду. Але кінець-кінцем скількість опублікованого в сих десятиліттях лишилась дуже низька, і п'ятидесяті роки легко побили її такою пропорціонально колосальною скількістю нових записів: в сім десятиліттю опубліковано 32 записи!
Правда, нових дум тут мало — тільки 8 (з того 3 коротенькі уривочки). Зате до них і до раніше зібраних додано 24 нові варіянти, що вперше позволяють заглянути глибше в історію думових текстів, їх еволюції і змін! Таке величаве зростання — після похоронних слів Цертелева і Лукашевича, що мало не з могили витягали свої записи дум — пояснюється збільшенням збирацьких кадрів, що згуртували для сеї роботи щасливі пропагатори збирацтва, а також і великою інтенсивністю видавництва: тимчасом як попередній період лишив стільки недрукованого матеріял у („Повѣсти малороссійскія“, записи Костомарова з 1840-х років і його співробітників Зайкевича й Мороза, деякі записи Лукашевича), то з сього активного десятиліття майже нічого не лишилось у рукописних збірках на вжиток пізніших видавців[1].
Се, можливо, треба пояснити тим, що пагінки на українство після процесу 1847 р., звузивши поле української активности, все більше зганяли її в бік етнографії, і етнографія, а спеціяльно — збирання пісенности — захоплювала все більше людей і все більше уваги. В сім положенню, при такій концентрації сил і праці, перед прихильниками пісенности виникають нові, все складніші питання, цілком наукового характеру: про методи збирання й досліджування зібраного матеріялу. Звертається пильніша увага на його особливості та природне оточення. Чисте колекціонерство початку століття, трохи закрашене філологічними інтересами, перетворюється підо впливом ближчого знайомства з селом і здобуває собі наукове обґрунтування. Громада збирачів дум 1850-х рр. поволі, напомацки відкриває соціологічні форми, в яких живе ся своєрідна галузь поезії, і звертає увагу на їх морфологію, підготовляючи ґрунт для всебічного досліду кобзарства.
Говорячи так, ми не перебільшуємо сих здобутків; спроби сих часів, порівнюючи з усім тим, що зроблено за попередні десятиліття, такі великі, що перебільшити їх значіння не можна. Не вважаючи на недокладність методів, на все ще велику непідготованість до діла планової консервації дум — в сих часах вперше зустрічаємося з дійсно науковим ставленням до праці: з початком наукового розуміння думи. Завдячуємо се, як сказано, досить великому гуртові збирачів, що взявся тоді до роботи. Дійсно, збирання дум, здобувши собі увагу громадянства, потрохи перестає залежати від доброї волі кількох виїмкових одиниць, що „відкривають“ і „спасають“ уламки поезії, підкреслюючи сами своїми висловами всю виїмковість, майже екстравагантність сього діла. Тепер воно пере-
- ↑ Дещо з Кулішевих записів тих часів може ввійшло в „Историческія Пѣсни“, дещо з 1850-х рр. знайшлося в архіві Носа, і певно не одно ще знайдеться — але се не творить значної скількости.
