що копію зроблено з „Повістей“ перед їх продажем, може в домі попереднього власника (Горчакова, Охтерлоні, Кутирина, чи когось иншого), і після продажу оригіналу вона не могла бути опублікована.
Оригінал сей, як каже папір, був написаний не раніш як 1808 р., а правдоподібно пізніше, бо навряд чи папір у миргородських хуторах зуживався так скоро, що запаси його не залежувались по 2—3 роки. Ми вважаємо за можливе, що записування Повістей могло вестися навіть одночасно з записами Цертелева, може навіть з одної спільної ініціятиви або сталося і після нього. Висловлювати-ж рішучого суду в сій справі не можна і не можна спинятись на ніякій означеній даті що-до запису „Повістей“.
Одно можна твердити, що обидві сі найстарші збірки з'явились майже одночасно в оточенню Трощинського на Миргородщині, під його посереднім впливом. Як фактична відомість, се дуже небагато. Але сього збігу обставин в історії перших записів дум не слід недоцінювати. Сей звязок обох перших збірок відкриває нам одно з найповніших кобзарських гнізд, що здавна мусіло визначатись багатством свого репертуару: обидві збірки записані в околицях Кибинців, 10 верстов від Миргорода, багатого центру кобзарської традиції. В сій околиці думи мусіли бути дійсно у себе. З другого боку, супроти можливих підозрінь, що думи як цілість пішли не з народніх кругів, тут коло Миргорода нам відкривається певний центр, звідки вони могли бути розсаджені по Україні! Поглиблені досліди над думами не лишають ґрунту для сього підозріння, але й для сих дослідів обставини, серед яких почалося збирання дум, мають як-найбільший інтерес.
Є щось дійсно симптоматичне в сім оточенню, в якім знаходяться перші збірки дум, в сій сказати-б колисці нововідродженої думової традиції — в тім тіснім сполученню з інтелігентським зацікавленням, навіть з панськими примхами, в якім думовий епос виявився в XIX в., напередодні своєї смерти і в момент зародження наукового зрозуміння для народньої поезії. Думи, сього не треба забувати, в час коли на них було звернено увагу — вже не мали тої життєвої сили, що позволила-б їм перебитись самотужки через усі труднощі боротьби за існування, між старим випробуваним і старим покиненим, — та провела-б їх ціло до нашої сучасности. Коли колядки, балади, обрядові пісні своєю масою і своїм звязком з побутом забезпечували собі прожиток незалежно від нових впливів, то думи для своєї консервації в великій мірі потрібували випадку: опори хоч-би найбільш зрадливої й непевної — навіть панської ласки. Дійсно, більшість всенародньої пісенности незалежно від мало надійних записів початку століття дожила в сякій-такій формі до таких часів, коли могла бути записана докладно й точно. Але професійна димова поезія, як живий поетичний стиль, не дожила й до половини XIX в. Її існування, все більше загрожене через брак масових народніх слухачів, весь сей час залежало більш або менш від інтересу вищих верстов — незаінтересованих у ній життєво, а тільки теоретично, науково або по-аматорськи. І те, що такий штучний спосіб консервації дум все таки вратував їх від повної загибели, пояснюється тільки своєрідними рисами сеї інтелігентської верстви: української тільки територіяльно або мало що понад те, її близькістю до народу — часом ідейною, демократичною, часом патріярхально-панською, що виражалась у кухенних балях і приятелюванню із слугами-кріпаками, як се бачили ми в Кибинцях. Протягом цілого сього огляду нам нераз доведеться спинитись перед свідоцтвами сеї дивовижної кооперації кобзарської професійної традиції і інтелігентської верстви в справі переховання думового епосу — і переконуватися в тім, як багато він завдячує в своїм виратуванні сій кооперації. Тепер-же вернемо до першої збірки дум, яку ми покинули.
Публікація Цертелева. Перше видання дум — кн. Миколи Цертелева, яке проклало думам дорогу до літератури, не вважаючи на свою безпрецедентність, являється дуже типовою збіркою. Склад його такий: І. О побѣгѣ трехъ братьевъ изъ города Азова. II. О Алексеѣ Поповичѣ или о бурѣ претерпѣнной Козаками въ черномъ морѣ. III. О смерти
