були в архіві Ломиковського? Останки архіву Ломиковського від Горчакова могли перейти до тещі Кутирина, але спадщина Ломиковського могла не лишитися ціла в родині Горчакових, а піти в чужі руки здавна вроздріб.
Така доля спадщини Ломиковського, як її можна собі уявити на основі сих даних, не суперечить нічим тій можливості, що „Повісті“ теж належали до неї. Ми сказали, що переписувач „копії Маслова“ думав, що „Повісті“ були роботою Ломиковського, — можливо, що він дійсно знайшов їх в його архіві. Тоді повстає питання, відки взялася дата 1805 р.? Нам вона цілком пояснюється тим оточенням, яке ми уявили собі, розглядаючи історію записів Цертелева. Пам'ятаючи вже згадані посвяти Трощинському: записи народньої пісенности, звязані з його іменем, Ломиковський чи инші очевидно легко могли і сей запис дум ретроспективно звязати із збірником Данилова — все, мовляв, що було зібрано з уст народу (в тім миргородськім літературнім світі), було зібрано на взір збірника Кірші, після 1804 р. — нехай 1805 року!
Та чому й ні? Думка, що з'явилась у приїжджого студента, який раптом звернув увагу на кобзарів, могла підо впливом того-ж таки прикладу записів Данилова з'явитись і в місцевого чоловіка — тим більше, коли особа місцевого мецената була перед очима. Запис „Повістей“ міг з'явитись безпосередньо під впливом видання Ключарьова-Якубовського[1], міг з'явитись і в звязку з записами Цертелева. Цілком можливо, що записав їх хтось із знайомих Ломиковського та згодом передав йому рукопис як збирачеві „припасів для малоросійської історії“, і так вони опинились в його архіві.
Записувач мабуть бував у Росії, знав російську мову, хоч не мав високої культури. Невисока вченість записувача виступає, на нашу думку, і в тім, що він не почував потреби, як Цертелев, виправляти форму дум, а приймав її з усією безпосередністю, як чув від свого сліпця. Це виправляв ні слів, які часто записував зовсім неграмотно, не приправляв і віршової форми дум. Написавши перший аркуш „Повістей“ віршем, він далі перейшов на прозу — видно розчарувавшися в неправильній і до віршу неподібній формі дум. Можливо, що саме ся невибагливість записувача і вплинула на те, що Цертелевська праця доступилась друку скоріше, ніж „Повісті“: побачивши, як гарно припарував Цертелев свої „пісні“, автор „Повістей“ міг дійсно махнути рукою на які-небудь літературні амбіції. Коли так воно було, то сей випадок заховав нам надзвичайно точний і совісний запис, що в такім вигляді при тодішніх поглядах ніяк не міг переступити порогу публічности, бо кожна літературно більш вишколена людина напевне зіпсувала-б його відповідно до своїх літературних ідеалів.
Вже Маслов, чи якийсь инший автор „копії Маслова“, що мав-же перед собою ті самі „Повісті“, виявив більш „критичности“ у ставленню до тексту. Копія не має всіх дум „Повістей“: бракує в ній „Від'їзду козака“ й „Азовських братів“, решта дум се ті, яких не було в збірці Цертелева, за виїмком Коновченка. Безрідного, Брата й Сестри та Олексія Поповича, — але Олексій „Повістей“ дуже відмінний від Цертелевського. Сей вибір текстів говорить про те, що копія зроблена після 1819 р., коли вже можна було розбиратись між розповсюдженими і рідкими думами, а слово „дума“ в заголовку каже, що було се не раніше як 1827 р., бо тоді се слово вперше виринуло в нашій літературі в збірці Максимовича. Правопис копії Маслова, близький до Кулішевого, дуже витриманий, і старанний поділ текстів на рядки також свідчать, що копію зроблено досить пізно, і в кожнім разі не така вона стара, як думав Драгоманов. ми й думаємо, що вона могла бути зроблена вже після смерти Ломиковського, може при розборі його паперів у 1860-х або навіть у 1870-х рр., коли вона стала звісна Антоновичеві через Маслова. Нарешті те, що Маслов не міг передати до друку своєї копії, а тільки показував її, піддає нам думку,
- ↑ Про вплив Кірші Данилова на „Повісті“ говорить між иншим склад збірки, зложеної з поважних дум і гумористичних пісень — в збірці Кірші окрім билин були теж веселі пісні-жарти. Порівн. М. Грушевський, Історія української літератури, т. IV.
