но пѣвчіе или пѣсельники, съ нею ходившіе, поуменшились“. Ані слова кобзар, ані бандурист у словнику нема, і се впевняє нас у тому, що Ломиковський не цікавився ними ближче.
Все се каже нам думати, що записувачем „Повѣстей малороссійскихъ“ мабуть таки був не Ломиковський, тільки автор рукопису па папері 1808 р. Але хто він був і яким чином його робота стала у звязок з іменем Ломиковського? Попробуємо пошукати деяких вказівок у самім збірнику. Думи, зібрані в Повістях, такі: 1) Три брата въ плѣну въ Азові. 2) Козакъ Иванъ Коновченко изъ города Черкассъ. 3) Пирятинскій поповичъ Алексѣй. 4) Федор Безродный. 5) Три брата Самарскіе. 6) Атамань Матяшъ старый. 7) Козакъ прощается съ сестрами. 8) Братъ да сестра. 9) Кишка Самыйло. 10) Яванецъ богословецъ гет. Запорож. 11) Вдова въ городі Чечельниці (въ Польшѣ). 12) Дворянская жена. 13) Чечотка. 14) Попадья. 15) Разговоръ Днѣпра съ Дунаемъ. 16) Вдова Сирка Ивана[1]. Нумери 12, 13, 14 не думи, а гумористичні пісні, що входять часто в репертуар кобзарів. З тринадцяти дум 4 являються унікатами, що ніде більше не були записані; решта здебільшого досить відомі й розповсюджені. Найбільш розповсюджена дума про Азовських братів, відома нам у 26-ти записах, зібраних більше як у 13-ти пунктах, розкиданих між Чернігівщиною, Полтавщиною й Харківщиною; варіянт „Повістей“ належить до східньої редакції сеї думи, яка не переходить на територію Чернігівщини. Дума про Коновченка записана 32 рази по обох боках Дніпра. „Самарські Брати“ записані 6 раз і їх територія не має виразних меж: маємо три записи з Полтавщини, решта невідома що-до свого походження. Подібно й „Хведір Безрідний“. „Самійло Кішка“ дума західньо-полтавська, тільки один варіянт її був записаний на Харківщині. Дума про Олексія Поповича дає нам дещо точніші вказівки: варіянт сеї думи, що знаходиться в „Повістях“, належить до пирятинсько-лубенської редакції сеї думи. Думи про „Вдову“, „Сестру і Брата“ та „Від'їзд козака“ відомі переважно з Полтавщини, хоч „Сестра і Брат“ у пісеннім переспіві була записана на Поділлю від лірника ще в 1925 р.
В сумі, коли глянемо на сі досить скупі вказівки, які дають нам окремі думи „Повістей“, зможемо зробити висновок, що збірка була зроблена на Полтавщині, точніше — в її західній частині, або від кобзаря, що мав звязок з західньо-полтавськими школами. Се можемо прийняти за певне. Але як поставитись нам тоді до імени Ломиковського?
Зовсім викинути його з сеї справи не можемо, бо очевидно — переписувач „копії Маслова“ знайшов сей рукопис в якімсь звязку з особою Ломиковського, відки-ж йому було взяти се ім'я, кінець-кінцем мало відоме.
Після смерти Ломиковського, що сталася після 1845 р., спадщина його, як сказано, перейшла до сина його сестри — Володислава Николаевича Горчакова, що жив у Москві і туди забрав бібліотеку, а мабуть і архів Ломиковського. Коли припустимо, що в тім архіві знаходилися „Повісті“, або та збірка, з якої Маслов робив свою копію, то значить і „Повісті“ прибули до Москви в кінці 1840-х рр. Серед літературних кругів вони виринули наново мабуть також у Москві: 1873 р. з'явилася тут копія Маслова, і Котляревський, якому належав рукопис „Повістей“, також довго жив у Москві і одружився в тутешній купецькій родині. 1867 р. Котляревський з Москви перейшов до університету в Дериті, але звязку з Москвою певно не втратив — тому й не маємо причини думати, що „Повісті“ він здобув конче перед 1867 роком. Мусіло се бути тільки перед 1871 р., бо того року просив у нього „Повістей“ Драгоманов для видання „Історичних пісень“ — видно слава про них дійшла вже до Київа. Думаємо, що Котляревський незадовго перед тим добув їх для себе, бо саме від того часу починається досить значний рух коло „Повістей“: їх цитує двічі Костомаров, Маслов пропонує свою копію Антоновичеві, а перед 1871 р. про них не чуємо нічого. Але де були „Повісті“ між кінцем 1840-х рр. І 1870 р., якщо вони дійсно
- ↑ Після останньої думи стояло окремо підкреслене слово Сабардакъ, але Житецький не думав, що се міг-би бути новий заголовок, бо коло нього не було порядкового числа, як коло инших заголовків.
