Сторінка:Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/30

— XXVI —

в тім таки часі, коло 1894 р. Кутирин, урядовець архіву міністерства юстиції, пропонував йому купити якісь рукописи для історії України, „Мазепиних часів“, які одержав від своєї тещі; дуже можливо, що се були ті самі рукописи Ломиковського. З службового списку Кутирина виходить, що він був жонатий з Охтерлоні, і се мусіло бути теж прізвищем його тещі; але хто вона була і які були її відносини до Ломиковського, не з'ясовано. Може бути й так, що рукописи Ломиковського потрапили до неї припадком. Що-ж до їх автора, то щоб з'ясувати його особу, Лазаревський через знайомих звернувся на батьківщину Ломиковського — рукописи мали помітку Миргород, — і вже в грудні того-ж таки року одержав досить повні відомості й характеристичні перекази про сього невідомого історика України. Ми наводимо дещо з сих відомостей за листом сього інформатора з Миргорода, невідомого на прізвище, висловлюючи щиру подяку К. О. Лазаревській за можливість скористати з сього листа перед його друком. Лист оповідає, що Василь Якович Ломиковський в кінці XVIII й на початку XIX в. був миргородським поміщиком і дістав свій маєток мабуть спадком, бо сам був родом з Хорольщини. Він не лишив безпосередніх спадкоємців, будучи нежонатим, як думав автор листа, або бездітним, як виходило-б з кореспонденції самого Ломиковського, що пізніш опублікував Лазаревський. В кожнім разі докладних споминів про нього в повіті лишилось небагато, і то лишились вони між людьми далекими від його особистого життя. Всі сі люди пам'ятали Ломиковського як зразкового, навіть незвичайного господаря, чоловіка незвичайно працьовитого й витривалого, що з господарського погляду дійшов небувалих у тій околиці результатів. Жив він коло села Панасівки в своїм хуторі, названім по праву „Парк-Трудолюб“, серед чудового саду, що був гордістю цілої околиці. Парк був прикрашений мітологічними фігурами, ставком і штучним островом, з якого йшов на берег розсувний міст. На острові був павільйон і тут Ломиковський проживав ціле літо в приязних відносинах не менш не більш як з Чортом: сього його приятеля раз навіть бачили, як він активно виступив в оборону Ломиковського, коли двірська служба захотіла втопити свого пана за се непохвальне знайомство. Тоді Чорт розсунув механічний місток і покидав напасників у воду. Але сі панасівські легенди належать більше до другої сторони індивідуальности Ломиковського — не до господаря, а до вченого. Бо Ломиковський окрім доброго агронома був великим книжником, і авторові листа з Миргорода довелося багато чути про його працю над книгами й рукописами до пізньої ночи. В тій роботі, на думку Панасівців, нечистий був теж замішаний, і слуги Ломиковського чули нераз, як він з ним розмовляв. Коли не се знайомство з нечистим, то переказ про книжність Ломиковського дійсно знайшов собі потвердження у великій бібліотеці, що лишилась по ньому і в спадок дісталась його племінникові в Москву. Інформатор Лазаревського сам тої бібліотеки не бачив, а чув про неї від панасівського пан-отця, який бачив і переглядав її видно нераз: він оповідав, що в бібліотеці було багато закордонних часописів, головно французьких, і багато книг релігійного змісту. На книгах були помітки олівцем, серед яких пан-отцеві особливо впали в око слова, що ніби-то траплялися дуже часто — діявол і аггел, і се ніби знов натякало на непевні симпатії власника. Отся легендарна симпатія Ломиковського до Чорта в панасівській громадській думці звязувалась очевидно з його приятелем І. Р. Мартосом, що довго жив у „Трудолюбі“, там помер і був похований з ознаками незвичайної пошани з боку господаря. За життя сей Мартос повинен був мати великий вплив на нього. Пізніше сі, дещо легендарні відомості, здобуті на підставі усної традиції, доповнилися фактами з архіву Ломиковського: з його кореспонденції й рукописів, і Лазаревський дістав змогу навіть написати біографію сього І. Р. Мартоса і коротку замітку про Ломиковського як вступ до одної з його праць, що він надрукував у „Київській Старині“. Сі факти дійсно потвердили великий вплив Мартоса на того, кого вважають за записувача „Повістей“, вияснили також багато з історії сеї цікавої особи, але вони не вияснили нічого в справі першого запису дум — хіба тільки те, що нема достатньої підстави вважати його за діло Мартосового приятеля — Ломиковського.