Порівнюючи сю копію з Житецьким, ми дійсно знаходимо чимало ріжниць, ще більше ніж відзначив Драгоманов у „Житю і Слові“, але вони не дають ніякої підстави думати, що се цілком самостійні записи тільки подібних до себе дум. Не можемо, йдучи за Драгомановим, припустити, що всі сі тексти Костомарова, Житецького й Маслова відповідають трьом старим оригіналам або дуже вільним і старим копіям з оригіналу: правдоподібніше, а разом з тим більш згідне з історією дум, якщо можна так сказати, те, що всі три копії — друк Житецького, уривки в Костомарова й „копія Маслова“ — вийшли від одного оригіналу, але дещо змінилися в руках своїх переписувачів або видавців. Подібний приклад з історії консервації дум подає нам до речи сам Драгоманов; в тім таки році, як він друкував сі замітки про копію Маслова, опублікував він також деякі записи П. Мартиновича, що пізніше вийшли з друку вже з руки свого автора, в „Київській Старині“, і от між друком Драгоманова і друком „Київської Старини“ бачимо не великі, але виразні ріжниці, що можуть бути пояснені тільки поправками видавців (головно мабуть редакції „Київської Старини“). Те-ж саме мусіло статись з рукописом так зв. Ломиковського: переписувачі й видавці поправляли його так, що нарешті склалося вражіння, ніби замість одного старого рукопису було аж три.
В дійсності певно існував один оригінал, з якого цитував Повісті Костомаров, а опублікував Житецький, і копія з нього — Маслова. Бо наперекір Драгоманову, за старший мусимо вважати анонімний рукопис, що був у Житецького, про який маємо виразне свідчення паперу, і виразне запевнення видавця, що тексти надруковані без жадних змін. Те-ж, що знаємо про рукопис Маслова, таких запевнень нам не дає: сей рукопис мусів бути копією, досить вільною, з старого анонімного тексту, а ім'я Ломиковського до нього було додане очевидно тільки зі слів або здогадів власника рукопису. Рукопис Житецького мав заголовок „Повѣсти малороссійскія числомї 16. Списаны изъ устъ слѣпца Івана лучшого рапсодія которого засталъ я въ Малороссіи въ началѣ XIX в.“. Заголовок копії Маслова: „Малорусскія думы и пѣсни записанныя въ 1805 г. Ломиковскимъ изъ усть слѣпца Ивана, лучшаго рапсодиста, котораго онъ застали въ началѣ XIX в.“. Очевидно, що сей другий заголовок се тільки переказ першого, зроблений у третій особі замість першої, і з додатком імени Ломиковського. Бо-ж далеко натуральніше припустити, що переписувач, який вважав анонімний запис за діло Ломиковського, написав у заголовку, що записи зробив Ломиковський, ніж думати, що маючи перед собою на рукописі заголовок: „записи Ломиковського“, переписувач написав від себе „записи, зроблені мною“. Одиноке можливе пояснення в такім випадку було-б те, що Ломиковський сам переписав свій рукопис, отже, обидва рукописи були списані його рукою. Але на дорозі сього здогаду стоїть та обставина, що тимчасом як список Житецького був написаний дуже нерівним правописом, у „копії Маслова“ правопис дуже витриманий, як каже Драгоманов, зближений до Кулішевого або до Метлинського, отже обидва рукописи не вийшли з-під одної руки. Припустити-ж, що рукопис Житецького зробив переписувач для Ломиковського, і сам Ломиковський тільки дописав зверху „Повісті… записані мною“, не можемо, бо Житецький ніде не каже, що сей напис (зроблений дійсно на папері пізнішого походження: обгортка рукопису належить до 1820-х рр.) був зроблений иншою рукою ніж сам рукопис. До того-ж трудно припустити, щоб переписувач, маючи перед собою оригінал у віршах („копія Маслова“ писана віршем), переписав його прозою і чомусь змінив правопис оригіналу, коли сам не був дуже грамотний. Тому приходимо до таких висновків:
„Копія Маслова“ не може бути старшою від рукопису Повістей.
Переписувач „копії Маслова“ знав, чи думав, що „Повісті“, які він копіював, записав Ломиковський, і написав се в заголовку.
Але чи можемо ми на підставі того, що відомо про рукопис з „Мыслей“ Житецького, припустити, що його дійсно списав Василь Ломиковський? — Аналіз правопису „Повѣстей“, що зробив Житецький, зводиться ось до чого: Житецький відкрив у рукописі багато правописних помилок, присущих спеціяльно Українцям XVIII в., що слабо опанували росій-
