обставинах звернув він увагу на думи, приїхавши по скінченню університету додому, не відомо. Більшість дум Цертелева дуже популярні нумери і він міг легко почути їх від одного з кобзарів, що в тих часах не могли бути рідкістю в Миргородськім повіті, такім багатім на кобзарів ще до початку нашого століття. Але така об'єктивна можливість для записування дум сама собою може-б і не спонукала Цертелева записувати їх, коли-б не послужив стимулом приклад посвяти Якубовича і бажання використати сей спосіб, щоб зробити приємність Трощинському і здобути собі ного прихильність або й поміч для службової кар'єри, яку саме мусів починати Цертелев. Цертелев міг знати збірник Кірші Данилова ще з Москви, але тут, у Кибинцях він мусів побачити його доконче, і хто зна, чи Трощинський, такий охочий до все нових розривок, не піддав сам молодому любителеві руської словесности думку пошукати поетичних скарбів на Україні. Мочульський, описуючи початки збирацтва Цертелева, припускає, що в мріях Цертелева носилось тоді відкриття нової Іліяди або другого Слова о полку Ігоревім: се можливо, але ще більш певно перед його очима стояли „Русскія стихстворенія“ Кірші Данилова і та сторінка, де красувалась віршована посвята Трощинському, а за нею — її можливі наслідки. В своїй передмові Цертелев називає думи (в заголовку названі „старинными малороссійскими піснями“) — „стихотвореніями“ так само, як названі пісні збірки Кірші Данилова; се теж говорить нам про вплив їх па Цертелева.
Ми, на жаль, не знаємо, якого місяця вернувся Цертелев додому і коли почав збирати свої думи; тому не вгадати нам, чи встиг він довести своє діло до кінця: зібрати їх на час роковин Трощинського. Причина, чому він не передав їх Трощинському того-ж таки року, вже не залежала від Цертелева, бо іменини, на які, думаємо, готував свій дарунок Цертелев, того року не відбулись. В місяці серпні, або дещо раніше Трощинський поїхав до Петербурга в справах полтавських дворян, мав авдієнції в царя, що прийняв його дуже добре, засидівся там, та й пересидів 26 жовтня, свій день іменин і народин. Трощинський тоді одержав портфель міністра юстиції і на Україну вернувся аж 1822 р. Таким чином збірка Цертелева, пропустивши відповідну хвилю для дарунку: іменини міністра, мусіла лягти на деякий час і вийшла друком тільки п'ять літ по тім. Думаємо, що про се незакінчене й мабуть забуте діло нагадав Цертелеву знов таки збірник Кірші. В 1818 р. він вийшов другим виданням[1] — сим разом уже без посвяти Трощинському, який рік перед тим пішов дефінітивно в одставку і взагалі втратив свій вплив при царськім дворі на користь все ростучого впливу Аракчеева. Але Цертелев таки зробив те, чого не міг зробити в 1814 році: підніс Трощинському свою збірку, вже друковану.
„Повѣсти малороссійскія“. Таким чином ми вважаємо за досить певне, що стимул до появи збірки Цертелева вийшов від видання Ключарьова і Якубовича. Тому маємо право запитати, чи збірка Цертелева була єдиним наслідком їх прикладу, чи може були й инші? Маємо право на се питання тим більше, що в околицях, де збирав Цертелев, і в дуже близькім до нього часі була зложена друга збірка дум — оті „Повѣсти малороссійскія“. Традиція, яку створив Драгоманов, каже, що сі „Повісті“ записав В. Ломиковський, пан хутора „Парк-Трудолюб“, приятель Трощинського, дуже близький до нього, особливо після другої одставки „міністра“ в 1820 р.[2] Думка Драгоманова про авторство Ломиковського здається нам хибною, але щоб вияснити походження сеї другої з двох найстарших збірок дум, треба спинитись над історією появи сього рукопису в літературних колах. Сталася вона дуже пізно, в 1882 р., в праці Костомарова „Исторія Козачества въ памятникахъ южно-русскаго народнаго творчества“. Тут між иншим Костомаров публікував уривки дум з рукопису, який він одержав від А. А. Котляревського з правом використати
Народні Думи. — 2.
