танці“. При тім дім Трощинського був надзвичайно гостинний: все панство, велике і мале з околиці, ближчої і дальшої, бувало в нього в Кибинцях і приймав його він з радістю незалежно, або майже незалежно, від громадського стану гостя. Жінка старшого племінника і головного наслідника Трощинського з великою чулістю пише до своїх батьків про те, як уважливо вітав „міністр“ у себе якогось „бідного старичка“, що мав тільки шість душ кріпаків. Коли не бувало гостей, старий „міністр“ нудився, і домашні видумували для нього ріжні забави. Мати Гоголя описує в однім листі сей своєрідний побут: весілля кухаря, на якім танцював сам Трощинський; другого дня балет під музику домашнього „сочиненія“ і знов танці; далі дитячий концерт і т. д. Коло Трощинського завжди був його блазень Роман, а велику ролю в його розривках грала і місцева служба. Зрозуміло, що до такого привітного дому стягалось усе, що мало охоту до розривки, а ще більше які-небудь амбіції і потребу звязків, або протекції. Не дурно Ломиковський у своїх листах називає резиденцію Трощинського „столицею“. Передусім, очевидно, товклася там повітова молодь. Бував там молодий Гоголь, бував молодий Цертелев, як повернувся з університету. Бував очевидно і автор „Повістей малороссійскихъ“.
В цінній статті про кн. Цертелева М. Мочульського гарно змальовано сей гурт сусідів, якого центром був Троїцинський, куди стікалось чимало тодішніх українських патріотів, і там обертався перший видавець українських дум[1]. Сам Цертелев — потомок грузинської родини, що оселилася на Україні, був родом з Хорола, і тут прожив свої дитячі роки, освіту дістав у московськім університеті і по скінченню його вернувся на Миргородщину 1814 р., а будучи сусідою Трощинського, бував, і можливо досить часто, в Кибинцях, резиденції колишнього міністра. В часі повороту Цертелева Трощинський, що з 1806 р. був в одставці, справляв уряд предводителя дворянства і мусів вести життя ще більше відкрите і широке ніж звичайно. До того-ж він саме того року святкував свої 60-літні уродини, подію важну в житті кожної людини — тим більше такої, що „служили отечеству півстоліття“, як висловлювався Ломиковський в однім з пізніших листів. Маємо опис одного з родинних свят у Кибинцях, на яке з'їхалося 110 осіб і мешкало в Трощинського аж три дні, а тимчасом „на господскомь кормѣ“ стояло понад 200 коней. Можна припустити, що з нагоди шостидесятиліття миргородського магната ціле се його окружения, щиро прихильне до нього, як можна судити з приватних листів, а разом з тим досить сервілістичне, зробило деякі спеціяльні зусилля, щоб приподобатись своєму „добродієві“: готовились віршовані поздоровлення і похвали, яких не бракує в родинних архівах Трощинських[2], а можливо й инші літературні дарунки. Правдоподібно, що Трощинський до таких ознак поваги й удячности не був байдужим, і Ключарьов, поручаючи Якубовичу посвятити сьому „любителю древностей“ збірник Кірші Данилова, мусів знати, що зробить приємність своєму шефові. Правдоподібно, що за прикладом Ключарьова пішли й инші прихильники Трощинського. Пішов і молодий Цертелев — задумавши присвятити Трощинському свою збірку в його ювілейному році, — як, можливо, кілька літ перед тим, за прикладом видання Ключарьова-Якубовича, подібне діло зробив невідомий укладчик „Повістей малороссійскихъ“. Та перше ніж говорити про нього, спинимось на пізнішій збірці Цертелева, бо се нам дасть деякий матеріял до міркувань і про ранішу.
Мало що знаємо, як зложилася збірка Цертелева. Одно відоме певно — се час, коли були записані думи, що ввійшли до неї: було се 1814 р. Цензурний дозвіл на збірці Цертелева каже, що в липні 1818 р. вона вже була подана до друку. Передмова-ж починається словами: „Года за четыре передъ симъ, находясь долгое время въ Полтавской Губерній, сдѣлалъ я небольшой опытъ“... Се вказує на 1814 рік як час збирання. В сім році Цертелев справді був у Миргородськім повіті, як видно з його пізніших статтей, і мав можливість чути й записувати кобзарські співи. Перед 1814 роком він учився в московськім університеті і мабуть не міг займатись збирацтвом; не відомо, щоб він і бував тоді на Полтавщині. В яких
