„поправлявся“ при кожнім переписуванню — отже вів існування мало що не таке-ж хистке, як за час свого усного блукання. Ми маємо силу прикладів того, як мінялися рукописні тексти з часом: взяти хоч-би ріжні редакції „Повістей малоросійських“, записи Мартиновича в друку „Житя і Слова“ і „Київської Старини“, тексти Костомарова і т. п.
Але рішаючим мотивом для нас було те, що тільки друковані тексти мали активний і безпосередній вплив на історію консервації дум, творили сю історію: защіплювали нові методи записування, звертали увагу збирачів на нові території й джерела для шукання нових дум, знайомили з ще невідомими темами і з новими кобзарями.
Правда, часто бувало з записами минулого століття, що раніш ніж потрапити до друкарні, вони пролежували у свого автора або майбутнього видавця кілька, або кільканадцять років (тільки в дуже рідких випадках тексти потрапляли до друку того самого року або на другий рік по тім, як були записані, як напр. запис Метлинського від Шута, записи Русова від Вересая, або деякі публікації в „Київській Старині“). Але ми не маємо прикладів того, щоб такі „лежачі“ записи впливали на ширші збирацькі кола. Звичайно коли вони не друкувались довго, то се означало загальний застій у роботі над консервацією народньої пісенности, спричинений якимись зовнішніми обставинами, і тоді записи дійсно лежали, а не ходили з рук до рук, як се бувало з рукописами громадського змісту, то-що.
Взагалі треба констатувати, що в порівнянню з иншим матеріялом думи друкувались все таки дуже жваво, час публікації дуже недалеко відбігав від часу зібрання, і ми знаємо тільки дуже небагато випадків, коли більші збірки дум зіставились невідомими сучасникам, видавцям і дослідникам і лишались невикористаними, як от „Повести малороссійскія“, що пролежали нерухомо й невідомо для зацікавлених понад 60 літ і до друку потрапили вже заходами нового покоління, або збірка „сенецького пана“ Труїла, що так і загинула майже невідомою і майже нерушеною. Більшість текстів друкували таки сами автори, і тільки таким чином впливали сі тексти на громадянство.
З тих усіх міркувань ми й рішились у сім огляді триматися дат друкування текстів, як тих моментів, коли вони входять в історію консервації дум. Розуміється, при обговоренню кожного тексту ми стараємось вияснити хоч приблизно той час, коли він міг бути записаний. Але місце кожного тексту в історії дається йому все-ж тільки з його появою в друку з небагатьма, властиво з двома виїмками, подиктованими спеціяльними обставинами. Один виїмок з сеї системи ми робимо на самім початку нашого огляду, для з'ясування відносин між першим друком дум і першим записом, і для з'ясування тої обстанови, в якій почалося збирання дум. Бо обставини вказують, що відносини між двома першими спробами збирання: друкованою і надрукованою, мали деякий вилив на долю консервації дум взагалі, — мали історичне значіння. Отже проминути сі відносини се значило-б дати зовсім неповний образ початків історії консервації дум.
Збірка Цертелева. Перша друкована поява дум се збірка князя Миколи Цертелева, що вийшла р. 1819 в Петербурзі[1]. Для пізніших збирачів вона довго була першою збіркою записів, а дата її виходу початковою датою в історії збирання дум. Одначе ся дата трохи запізна; Цертелев сам почав збирати думи 1814 р., і ми не маємо ніякої певности, що він був дійсно першим збирачем, і що в своїй збірці він не йшов за вже готовим прикладом. Дуже ймовірно, що приклад такий був, і треба було його пошукати. Р. 1870 серед знавців народньої пісенности з'явився рукописний збірник дум, списаний на папері з водяними знаками 1808 р. Згодом він був опублікований у цілості в праці П. Житецького, а слідом за його появою в „Кіевской Старинѣ“ Драгоманов у „Житю і Слові“
- ↑ Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихь пісней, Санктпетербургъ, 1819 г. На другій сторінці під посвятою підписаний: князь Цертелевъ.
