й короткости, що потрібні для справжньої дефініції. Але се не зменшує ані її наукової, ані її практичної вартости; навпаки, аналізуючи й порівнюючи тексти, ми переконуємося у високій адекватності сеї характеристики дум, що її дають праці Колесси. Вільна форма дум дійсно більше керується вимогами синтакси, ніж вимогами ритму, і тим відріжняється від иншої поезії. Відмінно від пісень, що складаються з міцно усталених строф (що, правда, також часто варіюються в співі, але ніколи не тратять своєї основної форми) — думи зложені з цілком своєрідних складників, що не мають якоїсь раз виробленої форми, а все складаються при співі наново. Ся імпровізація, що в мелодії спирається на „кілька характеристичних фраз“, які „свобідно комбінує кобзар“, в тексті обертається навколо якоїсь усталеної схеми оповідання і певної скількости поетичних образів, які кобзар вважає за можливе переставляти з місця на місце, поширювати й скорочувати, не порушуючи тільки головного напряму самого оповідання, але творячи кожного разу новий варіянт теми. З такого своєрідного й трудного способу виконання випливає також і та обставина, що думи не можуть бути здобутком цілої людности, як обрядові або ліричні пісні, а вимагаюсь від співаків спеціяльного вміння і тому органічно належать до репертуару професійних співців.
Се останнє помічення хоч воно й не належить до самого означення поетичної форми дум, завжди повинне бути в нас на увазі, коли мова йде про думову поезію, як про певне культурне явище на тлі певного соціяльного побуту. Особливо слід се пам'ятати, звертаючись до історичної долі дум, зокрема до історії збирання дум, яку маємо тут переглянути.
В сім огляді нашою метою було зібрати всі доступні нам відомості про збирання дум: про окремих збирачів і навіть про окремі записи думових текстів, та про ті методи, якими вели записування ріжні збирачі й у ріжних обставинах. При тім вибирати не тільки визначних і типових представників збирацтва, але відзначити і зовсім мало відомі й мало помітні явища.
Таку докладність сього огляду диктував нам не тільки інтерес історії етнографії: збирання дум мало не саму етнографічну вагу, воно відбило в собі невелику, але характеристичну рису історії нашого відродження, нашої національної динаміки за останніх сто літ. Широко використовуючи народознавство взагалі, національна творчість сеї доби з особливою увагою ставилась саме до дум. Правда, ми підкреслили вище той факт, що окремішність дум як певної історично-літературної категорії не була відчута в літературі народньої словесности виразно; але тим не менше думи все вважалися за найтиповіший і за найкращий витвір української народньої словесности, і в заходах коло збирання, консервування й реконструкції сеї словесности вони займали найвизначніше місце. Як найкоштовніший складник усної традиції народу, вони здебільшого викликали і найенергійніші заходи до розшукування матеріялу з боку збирачів, але дали також і найбільше приводу до підробок, переробок і фальсифікатів. Причина була та, що збирання дум почалося пізно, пізніше ніж записування народньої обрядовости або ліричної поезії, і в дуже некорисних обставинах: в часи глибокого культурно-національного занепаду і в момент, коли сама думова поезія давно вже перейшла період свого розвитку й цвітіння. Збирати доводилось що зосталось з давніших часів, окрушини колись очевидно розкішного епосу, часто здобуваючи тільки маленькі фрагменти текстів. Часом се були тільки натяки, і тоді збирачам доводилось розшукувати ті забуті тексти, що крилися за ними. Часом се були уламки, що немов сами напрошувались на ґрунтовну реставрацію. Збирання дум таким чином не було подібне до жнив на врожайній ниві, а до збирання диких ягід, що їх треба розшукувати між бур'янами та колючками. Часто збирач рвав і зелені, ще недійшлі зерна в надії, що вони достигнуть потім, відігріті штучним теплом. А бувало й так — коли збір був дуже убогий, то збирач досипав міри якими-небудь сурогатами, що, на його думку, разом з добрим зерном могли послужити корисною поживою для народньої свідомости. При сих операціях наївна, але щира думка про доцільність, про інтерес національної культури стояла все на першому плані. Фальсифікатори дум не були шукачами сенсацій,
