„Только ради Бога отмѣчайте гдѣ какая пѣсня записана и не составляйте изъ двухъ одной“.
3 листа Куліта до Бодянсъкого.
„За давностю багато забулось, так пани, спасибі їм, нагадали по книгах“.
Зі слів кобзаря Братиці до В. Горленка.
Назва й поняття „думи“. Не вважаючи на те, що над історією терміну „дума“ спинялося чимало дослідників, особливо протягом останніх пятидесяти літ, походження сього терміну і його звязок з тим своєрідним типом української усної поезії, що сим терміном покривається, лишається не зовсім виясненим. Слово „дума“ в живій народній мові має значіння значно ширше і відмінне від того, як воно вживається в працях про усну словесність: в народній мові означає психічну функцію — роздумування, а не словесний твір, тим менше поетичний твір якоїсь означеної форми. В приложению до певного роду поезії слово дума з'явилося пізно, і що вплинуло на переміну його значіння — не вияснено. Очевидно сю зміну треба пояснити чужим впливом, а саме виливом польської літературної термінології.
Як відомо, термін „дума“ вперше в літературі був ужитий саме в польських писаннях XVI в. для означення поетичних українських творів, що до нашого часу не заховались. Пів віку тому пок. В. Ягіч у своїй праці про народню поезію Слов'ян[1] навів польські згадки про думи, добачаючи в них перші історичні згадки про думи як поетичну форму, і за ним їх цитують у всіх працях про думи як перші відомості про „думи“ в теперішнім розумінню слова. Але в дійсності сі згадки не позволяють нам звязати старе польське вживання терміну „дума“ з якимись відомими нам родами поезії. Звичайно воно має на оці українську народню поезію взагалі, а не якусь окрему її категорію. Тільки історик роду Вишневецьких, Станислав Темберський, що навів зміст такої „думи“ латиною, дає нам щось конкректне[2]. Але ся „дума“ Темберського — се відомий „Байда“, пісня звісна в багатьох варіянтах: власне пісня, а не дума! Темберський пожив мабуть на українській землі, бувши каноником у Перемишлі, але чи в такім значінню слово „дума“ він чув у народнім ужитку, розуміється, зовсім не відомо. Розуміння слова „думи“, подібне до теперішнього літературного значіння, перезирає в польського перекладчика Аристотеля, що говорив „про spiewanie pieszczone, jako są lamenty, dumy“, „Ruskie lamenty, Podolskie dumy“[3]. Коли автор дійсно вважав думи за плачі, „ляменти“, то він міг мати на увазі думи в сучаснім розумінню, бо-ж вони, як довів Ф. Колесса, справді тісно звязані з плачами-голосіннями. Але стилізація сього речення лишає однакову можливість думати, що письменник вважав „ляменти“ за думи, як і те, що він мав на увазі два окремі роди поетичних творів. Инші-ж старі згадки про думи, і в тім числі згадка Сарніцького про думу на честь братів Струсів, на нашу думку, має ще менш виразний характер. Взагалі звязок сих згадок з думами в сучаснім розумінню зовсім непевний, тому й не вважаємо за потрібне входити тут в їх аналіз.
- ↑ В. Ягичъ, О славянской народной поэзіи, переклад у київському „Славянскому Ежегоднику“, 1878.
- ↑ S. Temberski, Chronologia synoptica palmitis Corybutei, Краків, 1669; M. S. Linde, Słownik języka polskiego, t. І. і Ягіч, с. 230. Цитовано вже у Антоновича і Драгоманова, І, с. 154, прим.
- ↑ Sebastian Petrycy, лікар родом з Пільзна, помер 1626 р., у Ягіча с. 330.
