дорогу в народ. Але сі козацько-школярські твори, на думку Житецького, се ще не думи в нашому розумінню — кобзарських речитативів. Властиву майстерню дум Житецький уміщав не на Запорожжю і не в школі, а в старих українських шпиталях, захистах для старців і калік та військових інвалідів (с. 165). Тут мовляв у сусідстві церкви, в церковні атмосфері, і під впливом шкільної книжности, оброблялися що-йно згадані школярські твори в більше народнім стилю.
Критики Житецького: Сумцов, Драгоманов та ин., дорікали йому, що авторство дум він приписував шпитальним старцям і жебракам-калікам, себ-то найнижчій, найменше вартісній верстві громадянства і тим ніби принижував самі думи. Се було не зовсім вірно, бо говорячи про шпиталі, Житецький дуже енергійно підкреслював функцію власне військових шпиталів: „для людей рицерскихъ отъ непріятелей въ разныхъ битвахъ покалѣченныхъ“, як каже фундушова грамота Терехтемирівського військового шпиталю. Житецький не допускав, щоб наприклад сучасні старці, які співають думи, могли сами їх творити або творчо впливати на їх зміст, і коли він говорив про шпитальне походження дум, то мав на увазі кваліфіковану військову публіку, що доживала в них віку за простибіг. Таких явищ згадує чимало вже й Єфименко: він згадує старців шляхтичів і козаків, що культурно мусіли стояти багато вище від шпитального жебрацького оточення, і могли зовсім відповідати умовам сього школярсько-козацького типу (також не бог-зна як делікатного!), що на гадку Житецького був творцем всеї „напівнародньої“ поезії. Критики Житецького, полемізуючи з ним, мали перед очима найбільш понуру сторону матеріялу про шпиталі в Єфименка, зібраного в його великій статті: всі ті описи „смраду“ і „маторныхъ словъ“, що цитуються в історичних пам'ятках про жебрацькі захисти і дійсно надають сумного кольориту сьому історично-культурному образкові, а не звертали уваги на те, що й сам Єфименко розділяв старі захисти для старців на ріжні типи, а Житецький проводив диференціяцію шпиталів і далі. Ми вже згадували харківського старця другої замітки Єфименка: колишнього козака, а потім прошака-бандуриста, що своїм старечим „святим“ хлібом обділював дітей і дорослих, і тішив і повчав їх своїми оповіданнями про старовину. Такий співак дум — що сам нагадує якусь епічну постать, якого-небудь Матяша або иншого мудрого героя думи, а при тому справжній професійний жебрак, — не був мабуть занадто вже великою рідкістю, особливо в козацьких часах, в XVII–XVIII віці. Тому думка про звязок такого жебрака з думами даремно ображала почуття пошани для народньої творчости, як се бачимо в Драгоманова й Соболевського.
А Житецький, говорячи про старців як авторів дум, має на увазі власне такі типи, а не немічних шпитальників; тому й не можна його гіпотезу про авторство дум збувати поверховною критикою шпиталів узагалі!
Думки Житецького на наш погляд найвиразніше підсумовані в сім уступі з п'ятого розділу його праці:
„З усього видно, що творці дум сами були безпосередніми свідками подій. Ми думаєм одначе, що типові ознаки дум не могли виробитись і устаткуватись на полі битви, осторонь від культурного впливу школи, тому ініціатива в творенні дум завжди належала „старцям“, з-посеред яких з часом виділився окремий тип військових кобзарів або бандуристів. Тулились сі бандуристи в козацьких загонах, і про події свого часу знали не з чужих слів. Се були старі вояки-козаки, що за старістю й иншими причинами не володіли вже зброєю і входили в склад полкової музики. Вони розважали козаків своєю штукою в перервах бойових годин, а по закінченню походу розносили славу героїв по цілій Україні. При загальному зацікавленні подіями, в яких безпосередню участь брав сам народ, думи, що бандуристи співали на ярмарках і в инших людних місцях, не тільки давали поетичну насолоду народові, але й вдовольняли його вимоги політичного знання“ (с. 170).
В сих словах ми маємо досить повне résumé поглядів Житецького на авторів і співаків дум, — поглядів, з якими стільки полемізовано, одначе не виставляючи конкуренційної теорії проти них. Та правду сказавши, полеміка велась властиво не що-до самої сути, а що-до деталів, в які при тогочасних відомостях про минуле кобзарства властиво краще
