судівничих функцій — в найвищій мірі авторитетної. Ані подільські старці Боржковського, ані волинські Томачинського не дорівнюють організованістю та єдністю слуцьким жебракам (про полтавське старцівство не можемо говорити так категорично, бо звісні відомості Мартиновича давали тільки окремі моменти, не описуючи цілої організації[1]. Але не треба забувати, що сі слуцькі відомості не були перевірені на нашім матеріялі, наприклад, з центральної України, і ми зовсім не знаємо, наскільки звістки Слуцького повіту можна вважати за типові й загальні поза Білоруссю.
Оповідання Лінди напр., в тій-же замітці Єфименка, дає нам зовсім инший образ українського старцівства, і коли не все в ньому могло бути зовсім вірне, то очевидно не все там і сама казка. Відомості Лінди походили від видющого кобзаря Хоми Семененка, що жив столітнім старцем на Холодній Горі в Харкові, десь у 1870-х роках. Семененко мав 102 роки, як Ліпіда з ним познайомився. Се був старець родовитого козацького походження, добрий співак віршів і дум, що багато оповідав про давні старечі порядки. Між иншим оповідав він про подвійну організацію жебраків з поділом на чоловічу й жіночу половину, з яких кожна мала свого отамана, соцьких і десяцьких, та про періодичні збори жебраків у Броварськім лісі на теплого Миколи й на Спаса, і під Курськом на тамошній річний ярмарок: на сі збори, мовляв, збиралось до трьох тисяч старців. Всі сі дані навіть при деякій перебільшеності натякають на організацію старцівства відмінну від цехової, і сам Ефименко видимо допускав існування одної й другої організаційної ферми. Маючи на увазі, що польська конституція, мовляв, допускала і такі організації, як величезний союз Циган з цілого краю під проводом циганського короля, Єфименко не сумнівався, „що при тодішніх соціяльних порядках міг бути допущений і єдиний союз жебраків“. Він не робив спроби звязати сих старечих професійних спілок із шпиталями, які він досліджував на підставі актів, але очевидно не думав, щоб сі дві форми побуту: шпиталі і спілки — виключали одна одну.
Отсі міркування про організацію старців мав перед собою Житецький, коли в своїй праці він поставив питання про творців кобзарського епосу конкретніше, ніж се робилось перед ним — не натякаючи на рапсодів, бардів, скальдів і В. Спотового мінстреля, але виходячи з конкретних вказівок мови дум і історично-культурних умов старої України.
Бо дійшовши у вище згаданім аналізі моральної ідеології дум (яка на його думку „являється майже виключно родинною мораллю“ — с. 72) до висновку, що в своїй ідеології думи зовсім народні. — Житецький з другого боку завважує в думах „певний метод думки і почування, що виробляється під впливом культурної звички до самообсервації до аналізу пережитого й передуманого“ (с. 35), і сі ознаки приводять Житецького до шукань походження думи в якімсь народнім осередку, близькім до шкільної культури. За се йому промовляють два роди аргументів: перше — в думах існують книжні, ненародні вирази, і трудні стилістічні форми, чужі народнім пісням: сучасні старці, що співають сі думи, сами не могли бути творцями таких складних творів. Друге — на Україні в давніших часах довго існувала верства освічених людей дуже близьких до народу і спеціяльно до козацтва, що весь час активно переводила обмін між тогочасною шкільною літературною культурою та народнім світоглядом і народньою поезією, витворюючи своєрідну категорію популярної шкільної поезії: верства мандрівних школярів-дяків — і в звязок з тою словесністю, що розносили вони, ставить Житецький і думи.
Сам аналіз мови й поетичного стилю дум у Житецького мало дає нового. Подібно як се робив вже Срезневський і Метлинський, він завважує, що поетична форма дум наближається до прози більше, ніж до правильного віршу: завважує, як се робилось і перед ним, перевагу дієслова в думах. Новіше його помічення, що вірш, або рядок у думі утворюється за принципом риторичного акценту (с. 6), — так що на кожний вірш припадає один акцент, а цілий вірш у думі відповідає одній тонічній стопі. Відзначує також
- ↑ 3 наших розпитів у П. Д. Мартиновича зокрема про „обрізування торби“ не вияснилось, чи у відомих йому полтавських старечих організаціях воно мало характер справжньої карної санкції.
