треба уявляти собі розмішеними так, що родинні думи першої групи (Чужина і Вітчим) найближче стоять до моралістичної думи другої групи (до Вдови), а невільницькі плачі з першої групи і Азовські брати з другої знов зустрічаються одні з одними.
Так приблизно можна розуміти думку Лисовського, його класифікацію, що викликала стільки глузувань. „Система“ ся розуміється була тільки намічена, в досить непрозорих виразах, але знов повторимо, що її варто було розшифрувати, навіть затративши для сього досить часу. Се все таки була спроба розібратися в масі думових текстів як в певних літературних творах, що мали свою внутрішню історію, повну перехресних впливів і змін у формі і змісті, — не позбавлена вірних і влучних гадок і спостережень. Напр. думка про обопільне притягання дум на тему трьох синів, незалежно від їх ріжного походження, була дуже справедлива йцінна, — тільки у автора вона лишилася без ужитку, як і його инші спостереження. Але, як сказано, деякі з сих спостережень згодом були успішно розвинені компетентнішими й умілішими руками. Так, багато оцінок Лисовського що-до окремих дум засвоїв Арабажин[1]. Декотрі прийняв в „Історії Літератури“ М. Возняк. Загальний поділ дум Лисовського на два радіуси, змістом обох серій дещо нагадує поділ Ф. Колесси на дві історичні верстви дум, і новіша верства Колесси відповідає реалістичному радіусові Лисовського. Ми навіть мусимо відзначити, що його аналіз дум „переходової доби“, властиво дум двоякого характеру, як Коновченко, при всій своїй загальності, вірніше відбиває складність сих процесів ніж дещо спрощений поділ Колесси на стару й новішу верству. Міркування Лисовського про родовий момент у думах розвинули ми, коментуючи думу про Бурю.
Таким чином не можемо сказати, що „Опытъ“ Лисовського пройшов безслідно. Та безпосереднього відгомону в літературі про думи 1890-х рр. його праця й класифікаційна система не знайшла. Окрім докорів за неученість і дилетантизм „Опытъ“ — як вираз провінціяльної думки, що замість зеленого стола звернулася в сферу теорії й історії словесности[2] — не здобув тоді нічого. І се нарешті не так дивно. Як „спроба дослідження“ дум, праця дійсно була занадто слаба, а таким дослідом вона-ж хотіла бути! Кінчаючи свою рецензію на Лисовського, Горленко висловив надію, що те, чого не дав Лисовський, дасть П. Г. Житецький у праці про думи, яку вже заповіла редакція „Кіевской Старины“. І дійсно отся робота Житецького стала першим суцільним науковим дослідом кобзарського епосу. Після малозамітного, хоч цікавого, і все таки цінного intermezzo, яке утворила розглянена стаття Лисовського, ми й перейдемо до сього досліду.
„Мысли о малорусскихъ народныхъ думахъ“. Теорія Житецького, її джерела і дискусія, що вона викликала. Робота Житецького має з становища нашої розвідки двояке значіння. По-перше, в ній з'явилися нарешті в повнім виді знамениті „Повести малороссійскія“, що вже так довго просилися на світ. По-друге, в рамках філологічного та історично-літературного досліду тут був зроблений дуже повний перегляд зібраних дум і їх варіянтів, — найповніший з усіх дотогочасних підсумків того роду. Але окрім того не треба забувати і великої теоретичної ваги, що мала ся праця для історії дум узагалі, давши громадянству на довгий час певну наукову формулу для їх оцінки і ожививши роботу над дослідженням кобзарського епосу. Праця з'явилася в „Київскій Старині“ протягом 1892 р., як низка статтей, що потім були об'єднані в одну книжку під заголовком „Мысли о народныхъ малорусскихъ думахъ“ (Київ, 1893). Окремі розділи не були дуже тісно пов'язані між собою, хоч усі вони торкалися двох основних питань, розроблюваних у сій праці: аналізу словесної форми дум і питання походження. Розділів було шість, і їх зміст відбився в їх заголовках: 1) Будова мови і поетичний стиль у думах. 2) Стародавні мандрівні школярі. 3) Старинні малоруські вірші. 4) Від-
