І дійсно авторові так і не вдалося виложити на папері тої класифікації дум, що очевидно склалася в його уяві. З сього приводу Горленко завважував презирливо, що брак підготовки автора не можна замінити „толками вкривь и вкось“ про „лінійну і сферичну класифікацію“. Але рецензент говорив тут з непотрібним роздратуванням, ми-ж завдали собі труду перевірити олівцем на папері туманні міркування Лисовського і відчули в них багато вірного. Самі труднощі викладу, що роблять його роботу так мало вжиточною, Лисовському кінець-кінцем було-б дуже легко побороти за допомогою схематичного рисунка отих відносин між „кружками“, що так трудно було оповісти словами; але середнім письменникам минулого віку думка про діяграми була настільки-ж чужа, наскільки вона невідступна в наших сучасників, і Лисовському вона також не прийшла до голови. Він волів зовсім відмовитись від своєї системи класифікації, і кінець-кінцем розмістивши в думці всі думи на двох радіусах, що виходять від одного центру — думи про Кішку, він так і не розгорнув своєї сферичної класифікації.
Але ми постараємось розібратись ближче в класифікаційнім хаосі Лисовського і в тих відносинах між окремими думами, які він намітив. Сі відносини, як їх бачить Лисовський, двоякі: думи об'єднуються в певні групи, що ніби виходять від одного, або від кількох основних творів. Окремі-ж думи ріжних груп знов підпадають впливові сусідніх центрів. Се дає нам справді досить складний образ розвою думової творчости! В осередку схеми, як найстарші „кружки“, Лисовський ставить Самійла Кішку і два Плачі разом з Марусею Богуславкою (не знати, чи на таке виділення вилинула думка, що всі сі думи, як невільничі, належать до найстаршої верстви дум, — сього Лисовський не говорить, але сама по собі така думка була-б вповні правдоподібна). Від думи про Кішку, на думку Лисовського, виходять променями (радіусами) думи, що визначаються своїм бадьорим настроєм і нахилом до реалізму, як от шість дум про Хмельниччину. Сі думи він поділяє на три: думи з життя Хмельницького і думи історично-сатиричні. До сеї-ж серії належить, на його думку, і дума про Голоту, а далі на продовженню того самого радіуса думи про Андибера і Козацьке життя. Від другої центральної групи — Плачів, Лисовський виводить майже всю решту дум: елегійні й моралістичні. Коновченко, Хведір Безрідний і Соколя стоять окремо від сих двох радіусів: Коновченко ближче до бадьорих, до радіуса Кішки, Хведір Безрідний ближче до сумних, радіуса Планів. Місце Соколяти невиразне, десь на однаковім віддаленню від тих і від других. Се мабуть сталося в звязку з алегоричним толкуванням сеї думи Лисовського (див. нижче с. 29–30), бо послідовно Лисовський повинен був помістити Соколя в центрі, серед невільничих дум — між Утечею Кішки і Плачами.
Розвій бадьорої, реалістичної серії дум, на думку автора, відбувався так, що епічне заложення думи про Кішку никло й перетворювалося в реалістично сатиричнім напрямі. Характеристичний приклад сього процесу дає аналіз думи про Голоту. Лисовський вважає підклад сеї думи за старий — старший від часів Хмельниччини, і сей підклад перероблено у відому нам думу, мовляв, аж тоді, як успіх Хмельниччини й утворені під її впливом думи викликали смак до реалістичних фігур. Тоді, мовляв, якийсь кобзар міг відкопати в своїй пам'яті козака Голоту старої думи, фігуру досить реалістичну, і переробити її знов для вжитку в новім стилю. Таке перероблювання старих мотивів у новім духу на гадку Лисовського витворило цілу переходову епоху в історії дум, коли старі епічні думи „заражались“ реалізмом, як напр. Голота, инші-ж, очевидно під впливом Плачів, діставали закраску ліричну. За приклад сього другого процесу Лисовський виставляє Коновченка. Він, мовляв, склався як продукт сього переходового часу і як епічний твір з реалістичною обстановою, але з ліричним закінченням.
Лірична серія дум, на думку Лисовсьвого, розбита на дві групи, що згуртувалися навколо двох огнищ. Перше — се Плачі, Маруся Богуславка, Чужина і Вітчим. Друге — Азовські брати, Самарські брати, Буря на морі та Вдова і три сини — себ-то група, об'єднана мотивом трьох братів. Сі дві групи, наскільки можна зрозуміти Лисовського,
