завдяки йому й повстала ся цікава робота, яку ми переглянули тут побіжно. Вона являється останньою описовою монографією сього десятиліття.
„Історія Козаччини“ Костомарова. Але щоб закінчити се десятиліття, нам ще лишається переглянути кілька инших робіт, що мали значіння для історії збирання дум. Так, на початку десятиліття майже одночасно з дослідами Горленка, в 1880–1883 рр. в часописі „Русская Мысль“ друкувалася остання робота про думи Костомарова, в якій з'явилося багато нових текстів — з записів його та його співробітників, а також перші друковані уривки „Повѣстей Малороссійкихъ“. Ся нова робота під заголовком „Исторія козачества въ памятникахъ южно-русскаго народнаго творчества“[1] була немов продовженням „Историческаго значенія“, що друкувалося в „Бесѣдѣ“ 1872 р., себ-то разом з нею творила поширену редакцію дисертації Костомарова з 1843 р. Що-до плану роботи й методу використовування пісенного матеріялу ся нова стаття не ріжнилася від тої, що була в „Бесѣдѣ“, і в історії методу видання й дослідження вона не творить важного моменту, або якогось замітного етапу. З приводу окремих дум і з приводу цілих груп було тут висловлено чимало цінних гадок, — почасти вони наведені в нас нижче, у вступах до окремих дум, але взагалі на сій частині роботи Костомарова ми спинятись тут не будемо. Зате мусимо уважно переглянути той новин текстовий матеріял, що давала його робота. Матеріял дуже багатий і досить докладно означений що-до свого походження. Для перегляду текстів корисно поділити їх з сього погляду на дві групи, або колекції. Перша — се збірка, одержана від Котляревського, відомі нам „Повѣсти Малороссійскія“, друга — власна збірка Костомарова, складена з його власних записів, переважно з 1840-х рр., і з записів його знайомих, що пересилали йому свої здобутки для використання, як проф. харківського університету Зайкевич і ин.
Що-до збірки Котляревського ми вже сказали все, що знали про її походження й мандрівки в літературних колах: Костомаров у сій новій праці нічого не казав про її історію, тільки оповів, що має її від Котляревського і що тексти записані „не пізніше як на початку століття“. З цитованої вже доповіди Костомарова 1875 р.[2] знаємо, що Повісті були відомі Костомарову вже й тоді. Чи вони були в нього в руках увесь той час, чи в 1880-х рр. Котляревський дав йому їх удруге, чи Костомаров лишив у себе копію з правом цитувати коли захоче, не знаємо. В кожнім разі він не старався використати сю збірку як-найповніше, цитував малими уривочками, і з тринадцяти дум використав тільки дев'ять цікавіших або рідших. Цілком не використав моралістично-побутових дум і уривка про Дніпро й Дунай.
Инші нові тексти були такі: власні записи Костомарова з 1840-х рр. з Харківщини — Олексій Попович (у нас № 7, вар. Г), Самарські брати (у нас № 11, вар. Б), Азовські брати (у нас № 10. вар. Г) і один варіянт Коновченка; окрім того Костомаров згадував, не цитуючи, ще 3 нові варіянти Коновченка, але не зазначив їх походження. Від инших записувачів мав Костомаров такі тексти: Кішку від проф. Зайкевича з Лубенщини (у нас № 6, вар. В), Коновченка і Жидівські оренди від Д. К. Мороза, з невідомої місцевости. Окрім того в статті наведено ще трохи довший уривок думи про Кодину-долину, про яку вже говорено вище (у нас № 12, вар. А). Костомаров розглядає всі думи разом із піснями історичного змісту, в такім порядку: В розділі „Борьба козачества съ магометанскимъ міромъ. А. Морскіе козацкіе походы“: 1) Олексій Попович — вар. Максимовича й Котляревського, 2) Буря — вар. Куліша, Лука-
