чуття народу, Олексій був не при своїм розумі, Олексій тільки з-п'яна міг так обійтися з матір'ю, — і дума вдоволяє моральні поняття народу“. В пізніших своїх працях про сю думу Сумцов сеї думки не розвивав, а звернув увагу на инші моменти. Про особу кобзаря Журавля не було сказано нічого. Зате автор замітки звернув увагу на деякі питання, що слід ставити, досліджуючи кобзарів, а саме: де постійний осідок кобзаря — де він тепер живе? де кобзар учився? чи був у місті? Відносини до нього селян. Репертуар кобзаря. Як він толкує те, що співає? З пізнішої статті Сумцова знаємо, що йому часто доводилось чути думу про Олексія Поповича від харківських кобзарів, але ніде не маємо натяків на які-небудь його власні записи — здається, що записувачем дум Сумцов сам не був ніколи. Не був він і видавцем дум: сей запис від Журавля — се одинокий запис думи, що прийшов до друку через його руки. Так само був се одинокий друкований запис думи сього Твердохлебова, і чи записував він ще, не відомо; але запис від Журавля свідчить, що записувач з Твердохлебова був добрий.
Запис Лисенка. В тій таки Київський Старині, де надруковано варіянт Журавля, 1888 р. з'явився ще один окремий варіянт думи — се запис думи про Хмельницького і Барабаша, що зробив Лисенко від Павла Братиці в Ніжені[1]. Був се повторний запис того-ж самого варіянту, що вже був надрукований в „Історичних піснях“ Антоновича й Драгоманова в записі Іващенка. Записуючи мелодію сеї думи ще на початку 1870-х рр., Лисенко записав удруге й цілий словесний текст. До запису він додав деякі спостереження над співами Вересая і Братиці, над яким спинятись тут не місце, бо вони мають цілком музичний характер: про самого кобзаря, або про відносини його варіянту до инших, мови тут не було.
Досліди В. Боржковського. Рік після сього запису в тім самім часописі маємо ще один новий запис думи — варіянт думи иро Коновченка в монографії В. Боржковського про лірників[2]. Разом з тим у сій праці маємо і цінний причинок для дослідження лірництва як соціяльного явища. Стаття нагадує своїм заголовком більшу з робіт Горленка і творить ніби її pendant, побудований на правобережнім, властиво подільськім матеріялі. Але вона має більш систематично-описовий характер, і хоч бідніша на такі загальні спостереження, які прикрашають працю Горленка, але зате дуже багата на фактичний матеріял. До статті додано й чимало текстів, переважно псальмів і пісень, але є й одна дума про Коновченка, що дійсно органічно належить до подільського репертуару. З огляду на се ми й мусимо спинитися на сій праці, що поза тим не дуже щільно входить у рамці нашої теми.
Безпосередньою притокою для статті Боржковського були досліди над лірниками, і спеціяльно над таємною мовою лірників у Галичині акад. Студинського, що тоді тільки виступав на наукове поле[3]. Але мабуть не без виливу на сю статтю були й досліди про старцівські об'єднання, що з'явились на початку 1880 р. — про них будемо мати нагоду сказати кілька слів нижче з приводу праці Житецького. Дуже виразного звязку праця Боржковського з ними не має, і взагалі його робота обмежується власними спостереженнями, веденими систематично й обережно, але не торкаючися теоретичних проблем та уникаючи узагальнень. Стаття складається з двох частин: загальних відомостей про лірників, здобутих від ріжних осіб, і відомостей про чотирьох окремих лірників, з якими Боржковський познайомився ближче і від них записував тексти співів та черпав ріжні відомості про лірництво взагалі. До того додано самі тексти і словник старцівської або „лебійської“ мови, що повстав на взірець словника акад. Студинського. Мабуть збирання сього словника й увело автора статті в ближче знайомство з подільськими лірниками, але раз
