можна сказати — соціологічним методом, що зарисувався в „Кобзарях і Лірниках“ Горленка. Се велика шкода, що П. Мартинович так скоро покинув сей монографічний спосіб досліджування кобзарів, і велике добро зробив-би для дослідження любого йому кобзарства, коли-б зважився знов видавати свої записи, зібрані від окремих співців, тим способом як він робив се для Крюковського та Магадина, та доповнив-би таким чином наші відомості про Холодного, Чекана й ин. Думаємо, що засобів для сього повинно бути в П. Д. Мартиновича досить. Як він сам каже, напр., думу про Озовських братів він записував разів із 15, а надрукував він з сих записів тільки чотири! Так само тричі записував він невольницький плач, але не надрукував ні одного запису сеї думи[1].
Хоч де-далі П. Д. Мартинович все більше захоплюється усною прозою — легендами, історичними й побутовими оповіданнями та казками, що зібрані в нього у величезній скількості, але весь час він не перестає займатися і кобзарством та думами. Його надзвичайна працьовитість і ґрунтовне знання справи дало йому змогу знайти навіть багато нового в сій сфері. Ознайомившися з кобзарськими збірками Мартиновича, тільки й можеш з'ясувати собі, як мало вичерпали попередні збирачі, думовий матеріял кінця XIX в. і скільки можна було ще знайти після того, як кобзарство було об'явлене мертвим. Але з'ясовуєш і те, як важко се було робити. Нові записи Мартиновича являються часто продуктом пильного стежіния за яким-небудь уривком, навіть рядком, яким-небудь натяком від кобзаря до кобзаря, від школи до школи часом на протязі кільканадцяти літ. Так, у деяких випадках Мартиновичеві вдається докопуватись до цінних ще невідомих явищ кобзарського епосу, цілих текстів або уривків, що кидають цікаве світло на вже відомі факти. Тепер весь сей скарб, що, треба додати, зростає й збагачується з кожним роком новими записами, чекає своєї публікації, і хочеться висловити тут надію, що вона вже не загаїться. Поки що-ж ми відзначимо кілька моментів особливо цікавих для досліду дум, що виступають у новіших працях Мартиновича.
Так, відзначимо той факт, що Мартиновичеві вдалося записати від харківського кобзаря Даниленка, Бутенкового учня, що помер 1925 р., — думу про Тетерю. Ся дума має дуже модернізований характер, багато слідів нових виливів, думок, підказаних новими подіями, але має все таки дещо спільне з відомими думами — напр. з думою про Голоту, і з нею має мабуть генетичний звязок. Від сього-ж таки кобзаря Мартиновпч почув надзвичайно інтересну відомість про те, що на початку віку („літ зо 20 тому“) між харківськими кобзарями було скасовано визвілку — обряд одклінщин. При розпитах про одклінщини Даниленко дуже розсердився й заявив, що се був обряд для кобзарів образливий, і тому його скасовано.
Цікаве придбання Мартиновича — записи оповідань, часом віршованих, про Сірчиху і Веремія Волошина; се оповідання описує Волошина як козака, що служив у Поляків, а потім, пойнявши всі їх звичаї, зрадив їх і воював проти них з козаками. Обидві сі теми знайдено серед харківських професійних співаків, і вони певно мають деякий звязок з думами про сих таки осіб.
Слід відзначити в нових записах і цікавий варіянт Озовських братів, від лірника Дорошенка, де підо впливом думи про Вдову і почасти думи про Бурю на морі в описі повороту старших братів з'являються деякі зовсім нові риси. Вітри та громи нищать батьківський дім, бо в ньому сидять грішні сини, не каються й не дістають кари за своє поведения з братом і за брехню батькам. Се зближення трьох дум на тему трьох братів Озовських, Вдови й Бурі являється цікавою ілюстрацією думки Лисовського про генетичну близькість сих тем (див. нижче).
Нарешті треба згадати в збірці Мартиновича особливо численні явища, так-би сказати, переходових форм думи: пародії та своєрідні переспіви думових мотивів у формі римованих речитативів, зближених до дум. З пародій відзначимо: про Чабана, варіянт значно
- ↑ Всі сі відомості завдячую І. Ф. Пеурієвському, що одержав їх особисто від П. Д. Мартиновича.
