перші записи Мартиновича датовані ще 1876 р., а з кобзарством він був знайомий і раніше. Рік 1885 не можна вважати й за першу появу його імени в друку в звязку з українським кобзарством, бо вже в статті Ухача-Охоровпча з приводу побуту Вересая в Петербурзі згадувались ілюстрації Мартиновича до Озовської утечі, які в діяпозитивах ілюстрували столичний виступ Вересая. Але все таки рік 1885 треба вважати за час першого друку Мартиновичевого запису: в некрологу Крюковського Горленко навів уривок зі споминів кобзаря, — а уривок сей, як виявилося при друку „Украинських записів“, записав Мартинович[1]. Принципіяльно постановивши уводити в наш огляд збірок і видань нові матеріяли тільки в міру їх появи в друку, ми можемо тепер спинитись над сею надзвичайно цікавою постаттю. Тим більше, що, можемо думати, знайомство Мартиновича з Горленком відбилося на етнографічній роботі Горленка. Він надзвичайно цінив П. Д. Мартиновича як етнографа й знавця народньої психіки і хто зна чи не перестав він сам збирати думи, вирішивши, що П. Д., з яким він дуже заприязнився, зробить се ще краще за нього. Ті нечисленні записи, які він ще зробив пізніше, Горленко переслав Мартиновичеві в його розпорядження, не думаючи видно використати їх самому, і останній друкований запис думи Горленка належить до 1886 р., податків його особистого знайомства з Мартиновичем[2]. В сім часі П. Д. Мартинович був уже людиною з великим збирацьким доробком і практикою, з великим знанням старечо-кобзарського та загалом народнього побуту і з широкими звязками в сих колах. Саме життя П. Д. склалося дуже корисно для надбання таких звязків, а свідома любов до народу та його творчости розвинула їх далі.
Порфир Денисович Мартинович родився 25 лютого 1856 р. ст. ст. в с. Стрюківці, Костянтиногородського пов. в родині урядовця. Батько Порфира Денисовича, секретар земського суду, був великим прихильником народньої поезії, любив кобзарські співи й охоче приймав кобзарів у своїй хаті. Ся хата, що стояла коло колишнього чумацького шляху, була осередком, куди збігалися ріжнородні елементи, що репрезентували українську традицію — представники відмираючого чумацького стану, недобитки Запорожжя: ріжні тодішні види колишнього українського козацтва — задунайці, чорноморці, і мабут в найбільшій пропорції — представники українського епосу: старці ріжних категорій і кваліфікацій. Весь сей народ знаходив притулок у гостинній господі Дениса Мартиновича, часто завертав до неї і подовгу гостював, розташувавшись як у себе вдома й витворюючи своєрідну атмосферу музею живої старовини, що була прецінною історичною й народознавчою школою для будучого дослідника носіїв думової традиції. Їх бувало тут особливо багато і вони утворювали те перше оточення, що вплинуло на дитячі роки П. Мартиновича. З сих перших літ життя походять його спомини про знаменитого Гаврила Вовка, що справедливо, але строго правив свого часу полтавським старцівством; з тих-же часів він пам'ятав і кобзаря Хмеля[3]. Перша-ж кобзарська знайомість з свідомих літ Мартиновича — се був кобзар Тарас Ганчар, з яким він познайомився перед своїм виїздом до Харкова, куди його відвезено вчитися в першій гімназії. А хоч з приїздом до великого міста Мартинович вийшов з того оточення, що він мав у Костянтинограді, але що-до кобзарських звязків роки вчення виявились ще багатшими ніж, побут у батьківськім домі. В Харкові П. Д. зовсім пірнув у кобзарську атмосферу — з захопленням підлітка, що очевидно й сам притягав до себе симпатію народніх співців. Дехто з кобзарів навіть умовляв ентузіястичного хлопця покинути школу й піти до старців поводирювати: зовсім увійти в сей побут, що так його цікавив. На щастя, хлопець не піддався сій своєрідній спокусі,
- ↑ Порів. К. С. 1901, с. 312.
- ↑ Се знайомство мусіло статися ще р. 1885, бо-ж Горленко вже тоді мав змогу опублікувати біографічний уривок про Крюковського, що його записав Мартинович. Але зблизились обидва збирачі певно десь аж 1887 р., бо сей рік у пам'яті П. Д. лишився датою його властивого знайомства з Горленком.
- ↑ Мабуть зіньківського пан-майстра Хмельницького, в якого вчився І. Кравченко, вчитель Крюковського.
