„Азовських братів“, записаний від Баші, виявився надзвичайно близьким до варіянту Крячківського кобзаря, що також записаний коло Яготина[1]. Як нові лишились тільки два вірші, що проклинали „Турчина-кам'яничина, який здобуває срібло й золото“, — вірші, що, як думає Горленко — досить необгрунтовано, свідчать про вживання українських полонених у турецькій неволі до роботи в копальнях. Башеві варіянти Коновченка й Чорноморської бурі дуже подібні до тих, що вміщені в збірнику Лукашевича, а записані також недалеко від Пирятина (кн. XII, с. 646). Ознайомившися з сими текстами у П. Мартиновича, ми переконалися в справедливості помічень Горленка, хоч він дещо перебільшує їх подібність до старих текстів: варіянти Баші мають усе таки багато цікавого, і стаття Горленка не втратила-б свого інтересу, коли-б він був надрукував їх разом з „Козацьким життям“.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Катерина Грушевська. Українські народні думи. Том 1. 1927.pdf/126}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Що-до другого помічення: техніки вивчання дум, — то Горленко робить його на підставі порівняння гри бандурної і лірницької, як акомпаніменту до думи. „До бандури напр. думу про Азовських братів співається швидко, як речитативне оповідання, що тільки відтіняється переливами голосу й музичними акордами. З лірою-ж її викрикують поволі, а при тому, між певною скількістю речень грають „пригриш“. За сими музичними поділами відбувається і вивчення дум, які лірники тому ділять на штихи. В варіянтах Баші: Азовських братах, або в Коновченку, як рахує Баша, — стихів по п'ядесят. Вони відповідають закінченій думці, напр.:
Ой не тумани вставали,
Як із города Озова з тяжкої неволі
Три брати утікали.
Се один стих. „Це, бач, одвод нада робить, як скончу“, — казав Баша (мабуть „приграш“ на лірі)[2].
Характеристика „штиха“ з синтактичного й музичного боку, що дав її Горленко, нагадує пізнішу дефініцію Ф. Колесси думового „періоду“, і виявляє велике інтуїтивне розуміння Горленка для думової творчости, тим більш незвичайне, що Горленкова характеристика походила тільки з поверховних спостережень, а не з музичних дослідів, що дали ґрунт Колессиній теорії. Правда, Горленко помилявся, коли вважав „штихи“ й приграші за діло спеціяльно лірницької техніки, бо-ж бандурний акомпанімент має також свої поетичні поділи, оперті на „перегрі“. Але се дрібниця в порівнянню з цінністю самого спостереження; воно показує нам, як еволюціонували Горленкові методи роботи: він зробив се спостереження з приводу лірника, тому що тепер він вивчив свій об'єкт ліпше, докладніше, ніж робив се два роки перед тим з приводу кобзаря Крюковського. Продовжуючи свої студії над кобзарями й лірниками, він певно ще дав-би був цінні спостереження, і розвинув-би ширше оті, що дав у сій статті. Спеціяльно, треба думати, він поширив-би свою думку про районове дослідження, і се було-б особливо цінно. Бо коли дослід думової форми і разом з тим кобзарської техніки знайшов собі такий щасливий вихід у працях
